У пошуках труби з гарячою водою
Мешканців будинку № 24 на вулиці Клавдіївській у Святошинському районі по-справжньому лихоманить уже більш як місяць. Якраз у переддень Нового року понад сто кімнат гуртожитку, що належить КП «Житловик», залишилися без гарячого водопостачання. Доки комунальники з’ясовують «як» і «чому», людей в зимну погоду «зігріває» лише оголошення: «Шановні громадяни! Перерахунок за гарячу воду проводитиметься індивідуально по кожній квартирі з часу подачі заяви».
– Мені ще куди не йшло, – сказав чоловік, котрий мешкає на другому поверсі. – А коли бачу як сусіди з двома дітками виживають, то залишається тільки поспівчувати. Що сталося? Кажуть, що труби старі, десь прорвало. А чому відремонтувати не можуть, – не знаю. Вчора знову якийсь «консиліум» був, та боюся, що може все завершитися пустопорожньою балаканиною, адже ремонтують уже дуже довго.
Будинок розташовано поряд із Київським вищим професійним училищем будівництва та архітектури. Раніше це був студентський гуртожиток, що входив до єдиного навчального комплексу ПТУ-19, а пізніше його передали на баланс міста. Втім комунікації, зокрема й система гарячого водопостачання, залишилися спільною. Відстань до котельні, що гріє будинок – близько 200-250 метрів. І щось сталося саме на цьому відрізку. Прибувши на місце, ми зрозуміли, що фахівці КП «Житловик» часу не гаяли: майже всю територію, де прокладено труби, перекопано. У внутрішньому дворі училища довелося викорчувати кілька дерев цінних порід, що вкрай заважали проведенню ремонтних робіт. Комунальники навіть перекопали дорогу, тепер там проїзд заборонено. Утім попри усі зусилля гаряча вода до будинку так і не надійшла.
Прокоментувати ситуацію, що сталася, ми попросили директора згадуваного комунального підприємства «Житловик» Івана ПанІбратова.
– Річ у тім, що на території теплотраси між котельнею, що належить міністерству освіти й будинком, які передано на баланс міста й обслуговується нами, керівництво СПТУ, порушуючи деякі нормативи, виділило земельну ділянку під автостоянку. Саме там і пошкоджено мережу. Нам начебто й вдалося домовитися про проведення районних ремонтних робіт, одначе в розпорядженні немає спеціальної техніки, з допомогою якої можна зняти товстий шар асфальту на автостоянці. Це нині намагаємося виконати власним коштом. Хоча, за великим рахунком, робити цього й не мали б. Інша проблема: власники автостоянки, котрі «осідлали» пошкоджену трубу, незважаючи на заборону розташовувати будь-які об’єкти на комунальних мережах, вимагатимуть від нас поновлення асфальтного покриття після проведення ремонтних робіт. Тож виходить, що ми стали заручниками ситуації. Опинилися між чужими проблемами й завданням забезпечити нормальні умови для проживання.
Як пояснив директор КП «Житловик», у його прийомні дні десятків зо два мешканців цього будинку вичікують в черзі з єдиним проханням: подати гарячу воду. Тож графік роботи керівника став значно напруженішим.
– Коли порив стався, фахівці «Житловика» майже дві доби шукали місце пошкодження в доступних місцях, – веде далі Іван Панібратов. – Тож звинуватити нас в ігноруванні проблеми важко. Впевнений, що через кілька днів гаряча вода все-таки з’явиться.
– Але отаке авральне «латання дірок» без докорінної реформи житлово-комунальної сфери все ж, гадаю, справді не зарадить, – висловлюю припущення панові Івану.
– Згоден із вами, – погоджується Іван Панібратов. – Слід потурбуватися про створення більш-менш нормальних умов для нашої роботи, достатнього матеріального забезпечення і підприємства, і його співробітників. Щодо реформи галузі, то вкотре повторюю: не поспішаймо ліквідувати жеки, знайти альтернативу їм у найближчому майбутньому не вдасться. Навіть Антимонопольний комітет, звернувши увагу на їхнє монопольне становище, зіштовхнувся з проблемою: а хто ж, окрім них, платню за компослуги збиратиме? У першу чергу треба удосконалювати існуючу систему. Сьогодні достатньо прогалин і в законодавстві, що регулює стосунки між мешканцями будинків й жеками. Наші фахівці, наприклад, не мають права ввійти до кімнати гуртожитку чи квартири, щоб зробити профілактичний огляд. Законних підстав, виявляється, немає. Нещодавно вдалося таки зайти до одного «проблемного» помешкання. Його господар не дуже піклувався ні про технічний, ні про санітарний стан. Уявіть собі: електромережу було прокладено просто по стіні, в деяких місцях дріт провисав, місця з’єднань недбало закручені ізоляційною стрічкою. Не дай Боже, господаря електрострумом ударить! Відремонтувати систему не можна, бо до квартири не впускає, а якщо трагедія станеться, то відповідатиму за каліцтво чи смерть я, директор «Житловика».
– Звісно, розумію, – продовжує коментувати пан Іван, – вдосконалення роботи й реформування комунального господарства – дуже важлива річ. Необхідно передовсім створити умови для залучення приватного капіталу, але, як запевняють фахівці, за нинішньої законодавчої бази це просто неможливо. За ідеальних умов ми мали б лише здавати в оренду приміщення, що перебувають на нашому балансі, переймаючись обслуговуванням внутрішніх та зовнішніх мереж. Але нині до цього ще дуже далеко. З-понад 40 будинків, якими опікується КП «Житловик», чимало потребує ремонту, необхідна заміна застарілого обладнання, зношених комунікацій. Все це потребує чималих вкладень, а дивідендів не приносить зовсім. Тож приватні конкуренти у комунальних жеків з’являться нескоро, враховуючи соціальну спрямованість тарифної політики. Тобто для приходу приватних інвесторів зараз навіть часи не найкращі. Адже вони керуватимуться жорстким правилом при виконанні угод: не заплатиш, то нічого й не отримаєш. Під час службового відрядження до Прибалтики мене ознайомили саме з таким принципом роботи тамтешніх комунальних служб. Якщо не платив за квартиру й комунальні послуги, то можеш, прийшовши з роботи, побачити свої речі на порозі квартири. Уявіть, якби такий закон у нас діяв! У наших умовах це спричинить додаткову соціальну напругу, тому, можливо, потрібно створити перехідну модель функціонування комунального господарства, що враховувала б і приватні інтереси, й водночас не спровокувала соціального загострення.
Однак, запевняє Іван Панібратов, столичним комунальникам набагато легше, ніж, скажімо, колегам в Олександрії чи Алчевська. Критичні ситуації оминули мешканців київських багатоповерхівок лише завдяки владі міста.
– Цього року наше підприємство вперше за три останні роки отримало компенсацію різниці в тарифах та фінансову допомогу для придбання вугілля, – каже Іван Олександрович. – Ці кошти допомагають забезпечити всі наші котельні паливом для повноцінного опалення будинків протягом двох (а за сприятливих умов – і трьох) місяців за дуже низької температури. За кошт міської влади придбали вантажівку «Газель» й ескаватор «Борекс» на базі трактора «Білорусь». Активно допомагають і депутати міської та районних рад. Усі наші мешканці під час похолодання мали тепло в квартирах. Нині є лише дві проблеми: відсутність гарячої води на Клавдіївській, 24 та ще в двох гуртожитках не було дві доби світла. Нині там світло вже є, тепер докладаємо всіх зусиль аби й гаряча вода з’явилася. Недавно вже вдалося за допомоги держадміністрації Святошинського району віднайти для ремонту спецтехніку.