Газета моєї юності

Про перше знайомство з нашою газетою я запитала у доктора медичних наук, професора, завідувача кафедри хірургії і проректора Національного медичного університету Володимира МІшалова.

– Про «Вечірній Київ» я дізнався ще в студентські роки. У міських тролейбусах і трамваях багато людей читали саме цю газету. Я зацікавився й сам почав купувати й читати «Вечірку», хоча це було непросто – для всіх її не вистачало.

«Вечірній Київ» навіть за радянської влади був уособленням нинішнього бачення свободи слова, бо журналісти дозволяли собі й критику, і глибокі дослідження, котрі неминуче зачіпали чиновників різних рангів. Запам’яталися мені також статті про людей праці – найкращих слюсарів, інженерів, лікарів, ткаль. Навіть якщо й були якісь перебільшення, вдячність за працю – це чудово.

– Як вам нинішня «Вечірка»?

– Дуже подобається. Серед борців за правду газета не єдина – тепер видань скільки завгодно і на всі смаки, але позицій не здає. Наша столиця вже не просто місто, а мегаполіс, і висвітлювати її життя дуже важливо. У газеті нема брутальностей, непристойностей і принижень на чиюсь адресу – журналісти тримають марку інтелігентних і освічених носіїв слова. Знаєте, газета – це теж мистецтво, як і вистава в театрі, й вона має прищеплювати людям любов до високого й прекрасного, а не пропагувати ницість та агресію. Тому я радий за «Вечірній Київ», об’єктивне, професійне видання. зичу йому тисяч читачів ще не на одну сотню років.