Реваншисти мріють про локомотив

Однак українські клуби в Ізраїлі гратимуть. І правильно чинитимуть! Якщо, звісно, сам турнір органічно вписується в план їхньої підготовки до календарного змагального циклу. Зрештою, матчі з опонентами і кваліфікованими, і доволі міцними, зайвими не будуть ніколи. Для вітчизняної молоді – насамперед, а в складі «Динамо» та «Шахтаря» до Ізраїля вирушили не тільки гравці вищолігової «основи», а й по кілька здібних юніорів. Для динамівців Лисенка та Дедечка, як і для їхніх ровесників – гірників Трусевича та Коротецького зустрічі з минулорічним володарем Кубка УЄФА – ЦСКА, як і з іншим авторитетним московським клубом – «Спартаком», звичайно, стануть доброю фаховою школою. Тож уникати такої нагоди не варто. Натомість спортивній владі, а також представникам громадських організацій висловитися з приводу неприхованих спроб окремих діячів затягти Україну в новий союз, тепер уже – футбольний, можна і навіть треба. Бодай тому, що спільний футбольний чемпіонат, активно пропагований реваншистами з імперським світоглядом, є нічим іншим, як своєрідним локомотивом, який з часом обов’язково потягне за собою до Білокам’яної й решту суспільних галузей. Панове політики, не забруднюйте народну гру політиканством! Є незалежні держави – Україна, Грузія, Росія, Білорусь, і кожна з них у міру своїх можливостей розвиває свій футбол. Нехай дружать футболісти українські та російські, як і будь-які інші, нехай змагаються між собою в офіційних і товариських матчах під егідою ФІФА чи УЄФА – такі змагання цікаві й важливі для всіх. Але тягнути силоміць в минуле – справа невдячна і непотрібна.