3 лютого 2006 року, п'ятниця №20 (17678) останнiй номер RSS
Головна КИЇВ ГРОМАДА КРИМІНАЛ СЛОВО ГІСТЬ "ЯСК" СПОРТ

 ГІСТЬ "ЯСК"
03.02.2006

Цілительські гени Галини Стаховської


В останні десять-п’ятнадцять років у нас з’явилося багато народних цілителів, екстрасенсів, знахарок. Та лише одиниці з них насправді володіють феноменальними здібностями. Народна цілителька, почесний академік Асоціації народної медицини України Галина Стаховська саме з таких.
Галина Герасимівна видається молодшою за свої 70. Запросивши до квартири, вона одразу заводить до затишної кухні. «Спочатку скуштуєте моїх вареників. Таких ви точно ніде не з’їсте. А вже потім поговоримо». Вареники й справді виявилися смачними. На прохання поділитися рецептом Галина Герасимівна з гордістю відповіла, що нічого особливого в них немає: борошно, вода, сода, сіль та сир. «Проте такі, як у мене, у вас не вийдуть. Навіть у моїх рідних, кого навчила, вони ніколи не вдаються. Тут усе залежить від того, чиї саме руки замішують тісто, ліплять вареники».

Рятівний спадок


Галина Стаховська відкрила свою цілющу силу пізно, коли їй уже було за тридцять. Але носила її в собі від народження. І коли ще маленькою жила вдома, у селі Новоселівка Полтавської області, багато  односельців помічали це, говорили, що у неї цілительські здібності. А проте сама Галинка на ці розмови  не звертала уваги. «Коли мені було сімнадцять, потрапила до Києва, – розповідає. – Влаштувалася на Дарницький шовковий комбінат. Вийшла заміж, народила двох дітей. Життя складалося якнайкраще. Аж одного разу застудилася – сильно протягнуло десь на роботі. Лікували фізіотерапевтичними процедурами. І от після того, як мені зробили електрофорез, сталося щось страшне – ліву частину тіла паралізувало, всюди запекло, причому нестерпно. Лікарі не знали, що робити. Від ліків мені ставало дедалі гірше». Галина Герасимівна згадує ті часи неохоче: з роботи звільнили, медики їй уже відверто казали, що скоро помре. Та й самій іноді жити не хотілося. І лише думка про дітей змушувала якось триматися, переборювати навіть найсильніший біль.

Після двох років ходіння по лікарнях Галині Стаховській призначили інвалідність другої групи. А хвороба дедалі прогресувала. «І от сусідка запропонувала поїхати з нею до ворожки. Я погодилася. Хоча особливої віри не мала, проте втрачати теж було нічого. Приїхали ми до бабці у село Іванкове, а вона мені одразу з порога заявила, що я зможу сама і себе вилікувати, і ще й людям допомагати. Від цих слів я розгубилася. Поїхала до матері, усе їй повідала. Тоді лише й дізналася, що мій дід Іван був відомий цілитель. Мама розповіла, що до нього їздили з усієї Полтавської губернії. Про нього знали навіть у Москві – дід мав грамоту, підписану царем Миколою II, за те, що вилікував когось із високоповажних чиновників».

Почувши цю історію, Галина Герасимівна пригадала, що про неї саму говорили в дитинстві. І наважилася. Так почалися перші спроби лікувати себе. «Заболить голова чи щось інше – прикладу до того місця руку, мені й полегшає. Перестала приймати ліки. І за півроку відчула, що видужую. Повернулася життєва снага. Я почала нормально ходити. З’явилася легкість в усьому тілі. Відтоді, до речі, жодного разу не зверталася по медичну допомогу. І не хворіла». Коли вже зовсім одужала, пані Галина вирішила позбутися і формального статусу інваліда. Проте лікарі заявили, що це – неможливо, адже хвороба у неї невиліковна, і взагалі, за їхніми даними, вона мала вже давно померти.

Під пильним оком КДБ

Тоді Галина Герасимівна взялася допомагати іншим. Її першими пацієнтами стали рідні та друзі. Згодом почали звертатися й незнайомі люди. І хоча за радянських часів народна медицина, цілительство переслідувалися владою, вона нікому не відмовляла. Лікувала таємно. Хворих приймала з п’ятої до сьомої ранку. Дехто навіть ночував неподалік, щоб устигнути на прийом. Але хоч як би крилася Галина Герасимівна, сусіди усе ж таки помітили її незвичну популярність. До дільничного міліціонера надійшло одразу три скарги на «ворожку». «Одного дня на порозі моєї квартири з’явилося троє чоловіків, – згадує Стаховська. – Назвалися дільничними. Доволі агресивно поцікавились, чим це я займаюся. Довелося для них провести сеанс. Один із візитерів погано чув – заважала велика пробка у вусі. І от після мого сеансу пробка відійшла. Він просто не міг повірити у це. Повторював: «Уявляєте? Я тепер чую!» Потім вони доповіли про мене у КДБ, і я отримала «запрошення» на досліди до кедебістського шпиталю, що на вулиці Рози Люксембург».

Знайомі питали Галину Герасимівну, чи не боїться їхати туди. Вона відповідала, що ні. А як посадять, то й у в’язниці є багато хворих, котрим потрібна допомога.

Її не заарештували. Хоча спочатку поставилися до неї упереджено. Але невдовзі все змінилося на краще. «У перші ж дні дослідів у шпиталі зробили ось цю фотографію мого енергетичного поля, – Галина Герасимівна показує чорний знімок, де видно її силует із дивним світінням навколо. – Зроблено його за допомогою спеціального приладу. До речі, прилад розробили саме в колишньому СРСР, а вже потім він якось опинився в американців. Після того як у шпиталі побачили мою ауру, запропонували – задля ретельнішого вивчення моїх можливостей,  звісно, під наглядом, – лікувати 20 пацієнтів. Захворювання були різними – від алергічного дерматиту до виразки шлунка».

За десять днів усі пацієнти Стаховської одужали. Після такого вражаючого успіху до Міністерства охорони здоров’я України було надіслано схвальний відгук про застосування безконтактного масажу, як охрестили у шпиталі метод цілительки. Документ підписав начальник ВМС КДБ УРСР, заслужений лікар УРСР, доктор медичних наук М.Захараш.

Галиною Стаховською негайно зацікавилися в Академії наук. Галина Герасимівна погодилася дослідитися в Інституті біохімії імені Палладіна. Їй самій було цікаво більше дізнатися про власні здібності. «До того ж хотілося науково довести, що я не шахрайка, а справді здатна лікувати», – пояснює вона. Згодом Стаховська як піддослідна співпрацювала з Науково-дослідним інститутом урології, Радіонуклідною лабораторією наукового центру радіоактивної медицини, Українською кафедрою військово-профілактичної медицини, Дарницькою райсанепідстанцією. Після кожного такого дослідження науковці писали багатосторінкові звіти, у кожному з яких фіксували нові можливості цілительки. Копії цих звітів Галина Герасимівна зберігає й досі.

Провідник цілющої енергії

Але якнайкращим підтвердженням сили цілительки були й залишаються її пацієнти. За тридцять два роки їх у Галини Герасимівни оздоровилося тисячі. Не лише з України, а й з усього близького і далекого зарубіжжя. Гортаючи вдячні листи, показує фотографії вилікуваних. Кожного називає по імені й розповідає, хто на що хворів. На одному із знімків – хлопчик Антон Корнійчук, якого чотири роки тому врятувала. Нині, дивлячись на задоволене життям обличчя малого, якось і не віриш, що йому загрожувала пухлина.

А три роки тому Галина Герасимівна вилікувала двох онуків своєї сусідки. «У старшенького на голові виріс якийсь наріст, розпочалася зизоокість, – говорить вона. – Молодшенький, якому тоді не було й півроку, зовсім не тримав голівку, не ворушив ручками та ніжками, був дуже знервований, напружений, майже не спав. І батьки, і лікарі підозрювали дитячий церебральний параліч». Після дев’ятого сеансу, обидва малюки цілковито одужали. «Тепер це здорові й веселі діти, – показує мені фото симпатичних маленьких ковбоїв Ольга Петрівна, щаслива бабуся хлопчаків. – І щоразу, коли збираємося всією родиною, обов’язково із вдячністю згадуємо нашу Герасимівну».

«Цілюща енергія – не моя заслуга, – коментує Галина Стаховська. – Я просто провідник, крізь який вона проходить». І додає, що не може ставити діагнози чи передбачати події. Так само – визначати, сильне чи слабке біополе в людини. А от відчути якість біополя – добра чи погана енергетика – це їй до снаги. «Якщо енергетика добра, то вона ніби зливається з моєю. Якщо ж погана – тоді відчуваю перед собою ніби мур. Хоча його, доклавши зусиль, можу подолати».

Процес зцілення вона порівнює з боєм одразу на всіх фронтах: «Енергія спрямовується не на певну форму хвороби, а на весь організм. Не секрет, що в людей є багато прихованих болячок, про які вони навіть не підозрюють. Тож часто після першого ж мого сеансу все це загострюється. У людини починає боліти там, де вона й не очікувала. Це – найкраще свідчення, що очищення організму почалося. Загалом, я завжди радила своїм пацієнтам пройти діагностику в лікарні, щоб вони пересвідчилися, з чим вони прийшли до мене і з чим пішли».

Торік Галина Стаховська припинила практику. Справу залишила синові Сергію. «Він також має здібності цілителя, – говорить вона. – Та й досвіду не бракує – разом працювали шістнадцять років». З’явився нарешті час відпочити, наварити смачних вареників, почастувати гостей, знайомих та сусідів. Та коли комусь із них допікала хвороба, обов’язково допомагала. «Адже цей дар із віком не минає, він у мене до самої смерті буде», – каже цілителька.

Олена Олександрівна Цибенко




Статтi


Номери газети


Вакансiї


Контакти


Питання






© Вільна група "Як справи - Київ".

У разi використання матерiалiв сайту,
посилання на "Як справи - Київ" обов'язкове.