На триденний режим
Конфлікт між робітниками та керівництвом підприємства ВАТ НВК КЗА імені Петровського, що виробляє обладнання для військової техніки, справа не одного дня. Він триває вже кілька років поспіль.
Люди незадоволені скороченням виробництва, низькою зарплатнею, яку до того ж нерегулярно виплачують, умовами праці та житла, адже 25 відсотків з них ще мешкають у гуртожитках. А наприкінці січня на робітників чекав ще один «сюрприз». Їх повідомили, що з 1 лютого через те, що немає замовлень, підприємство переходить на триденний режим роботи. Скорочення робочих днів означає, що зарплата теж скоротиться вдвічі. Аби ухвалити таке рішення, із заводчанами не радилися, на збори не запрошували. Просто людей поставили перед фактом. А кого, мовляв, це не влаштовує – шукайте іншої роботи.
Днями робітники заводу організували мітинг, щоб висловити керівництву своє невдоволення. Після роботи люди не поспішали додому, а зібралися біля прохідної. Навіть добрий мороз не став на заваді. У кожного з мітингувальників був свій біль і своя правда.
– 500 гривень зарплатні, яку отримую на заводі, для мене – за щастя. Якщо переведуть на триденку, матиму 250 гривень. Скажіть, як прожити на такі гроші, та ще й із дітьми? – обурювалась одна з працівниць.
– Дирекція каже, що немає роботи. Будуть замовлення, буде й робота, але керівництво не зацікавлене співпрацювати із замовниками, їм вигідніше працювати з орендарями. Так можна швидше заробити та й мороки менше. А за що ми годуватимемо своїх дітей, їм начхати, – аж гули люди.
Робітники підприємства вважають, що відповідні служби заводу зумисне не шукають замовників, аби зрештою до мінімуму скоротити виробництво, а згодом і ліквідувати.
– Це неправда, що немає замовників. Нещодавно приїздили німці, аби замовити нашу продукцію, проте угоду з ними чомусь не підписали, – стверджують заводчани. А ще, за словами робітників, значну заводську площу тут здають в оренду, а то й зовсім продали. Куди йдуть виручені кошти, перед трудовим колективом ніхто не звітує. У колишніх цехах тепер розташувалися фірми та організації з гучними назвами. Натомість теплокомунікації в цехах, де ще жевріє виробництво, відрізані. Людям доводиться іноді працювати за температури 3 – 5 градусів морозу.
– Уранці, збираючись на роботу, одягаю на себе по кілька шарів одягу, але все одно дуже холодно, руки просто прикіпають до металу, – розповідає пані Ольга.
До речі, працівники, спілкуючись із кореспондентом «Вечірки», здебільшого не хотіли називати своїх прізвищ, аби не накликати на себе нападок начальства.
Окрема тема – житло. Четверта частина робітників мешкає в двох гуртожитках. Більшість з них пропрацювала на заводі по 20-30 років, усі перебувають на квартирній черзі. Однак просувається вона черепашиними темпами.
Електрик Олександр Мирончук не побоявся назватися і розповів про свої поневіряння.
– Працювати на завод імені Петровського я прийшов майже 20 років тому після закінчення інституту. Як молодий спеціаліст, мав право на першочергове отримання квартири. Але всі ці роки прожив у гуртожитку, так і не заробивши власного кутка.
Он бачите новий житловий будинок, – Олександр показав у бік елітної висотки. – Раніше там стояв заводський корпус, його знесли, а землю продали будівельній організації за тієї умови, що взамін підприємству нададуть квартири, але дешевші. Будівельники виділили заводу 24 квартири, в які могли б переселитися мешканці гуртожитку. Але керівництво вибрало інший «бартер» – замість житла взяли гроші. Таке рішення пояснили тим, що гроші потрібні, аби виплачувати зарплатню. Знову з нами, простими смертними, ніхто не радився. Проте зарплату затримують.
Олександр Мирончук нині судиться з підприємством і сподівається, що правда таки переможе. А що робити іншим, які теж чесно працюють вже багато років, а захисту чи розуміння шукати в стінах рідного підприємства годі. Адже навіть заводська профспілка, яка за своїм призначенням повинна стояти горою за робітників, підтримує адміністрацію.
Директор заводу Лев Старицький сказав «Вечірці», що підприємство цього року отримало мало замовлень на продукцію, тому й роботи нема. Нещодавно зарплату видали – за грудень. Гуртожитки, згідно з відповідною урядовою постановою, уже передають у комунальну власність міста, і мешканці зможуть їх приватизувати.
– А вирішувати квартирне питання ми не маємо змоги. Завод житло не будує, – пояснив директор.
Заводчани ж нещодавно звернулися до прокуратури. Конфлікт не вичерпано.