1 лютого 2006 року, середа №18 (17676) останнiй номер RSS
Головна КИЇВ ПОЛІТИКА ПОДРОБИЦІ ГІСТЬ "ЯСК" КУЛЬТУРА СПОРТ ДОБРИВЕЧІР

 СПОРТ
01.02.2006

Україна футбольна в європейських чемпіонатах


Євро-96 стало найпершим офіційним турніром для національної команди України. Відтоді наша головна футбольна дружина брала участь в багатьох міжнародних змаганнях, однак лише в одному з них – мова про цьогорічний мундіаль – змогла здолати відбірковий бар’єр. Не увінчалися успіхом і три попередні спроби підкорити футбольну Європу.

Внутрішні чвари

Відлік європерегонів Україна почала 7 вересня 1994 року ганебною поразкою від литовців на своєму полі. Стверджуючи так, ми жодним чином не бажаємо принизити прибалтійців або виключити випадковість з футбольної дійсності. Провал європрем’єри виявився логічним наслідком чвар у вітчизняному футболі. Київське «Динамо», заклопотане підготовкою до матчів євроліги, не відпустило на зарубіжний навчально-тренувальний збір своїх провідних виконавців, і наставникові національної команди Олегові Базилевичу не залишалося нічого іншого, як створити нову збірну за рекордно короткий термін – менш як за місяць. Проти литовців зіграли п’ять абсолютних дебютантів, а найдосвідченішим з тих, хто вийшов на поле, був оборонець  Попов,  для якого вересневий поєдинок став одинадцятим у кар’єрі. Керівництво Федерації футболу країни, яке зайняло позицію стороннього спостерігача в конфлікті Базилевича з «Динамо», відправило тренера у відставку. До кінця року обов’язки головного селекціонера виконував динамівський наставник Йожеф Сабо, але значних успіхів також не добився. Наступний рік команда провела під проводом Анатолія Конькова і, хоча й почала з двох поразок поспіль – від хорватів та італійців із загальним рахунком 0:6, поступово набула і впевненості, й авторитету. Чудова перемога над хорватами в Києві (той матч визнали найкращим у чотирьохрічній біографії «націоналки»), а також успіх у Вільнюсі – 3:1 над литовцями навіть відродили надії  на фініш у чільній трійці. Не склалося, проте, враховуючи дивовижну організаторську некомпетентність і містечкові інтереси «батьків» українського футболу, позитиву в прем’єрі виявилося більше, ніж негативу. Варто віддати належне й Конькову: саме при ньому в основній вітчизняній команді з’явився сприятливий мікроклімат, а також майбутні герої міжнародних баталій Калитвинцев, Шевченко, Головко та Гусин.

Синиця в жмені

Єврокваліфікацію континентального чемпіонату 2000 року «жовто-блакитні» започаткували 5 вересня 1998-го пам’ятним поєдинком з росіянами на «Олімпійському». Видатний Валерій Лобановський уже працював з «Динамо» і мав свою думку щодо стартового складу і тактики на «матч століття». Та, як і личить генію, наполягати на ній не став. А Йожеф Сабо, виявивши похвальну мудрість, обрав атакувальний варіант з трьома форвардами, один з яких – Скаченко – мав виконати функцію «гострого наконечника» в атаках українців. Сабо і його підопіч-ні довели свою правоту на полі, завдавши поразки команді іншого вихованця українського футболу – Анатолія Бишовця, з рахунком 3:2. Більше того, на зимову перерву саме ми пішли беззаперечним лідером із стовідсотковим очковим багажем, а в найпершому весняному поєдинку розійшлися миром із чинними світовими чемпіонами в Сен-Дені. Можливо, чудова гра з французами відібрала й чимало сил, а може, в українців дещо запаморочилася голова від успіхів. Однак за кілька днів вони не переграли ісландців у рідних стінах, а за кілька місяців не виграли і в Єревані. Шанс «зачепитися» за перше місце був на початку вересня, коли французи приїхали до Києва далеко в не найкращій формі. Та «жовто-блакитні» поставили на «синицю в жмені» – і прогадали. Ні, попереду ще було чимало цікавого, у тому числі й феноменальний гол Шевченка в Москві, проте стиковий двобій із словенцями обернувся крахом наших надій. У Любляні ми «відзначилися» подвійним вилученням з поля Парфенова та Гусина і необов’язковою помилкою Шовковського, після якої Ачимович забив м’яч у порожні ворота ледь не з центрального кола, а в київській завірюсі «фартовий» білий м’яч увів в оману нашого – не чужого воротаря.

Змарнований час

Євровідбір до Португалії ми почали в Єревані з Леонідом Буряком на капітанському містку і подивували футбольний люд ігровою нестабільністю та постійними експериментами уже зі старту.  Виграючи з рахунком 2:0 ще до перерви, українці не стримали вірмен і не втримали бажаного результату, а непедагогічна поведінка тренера засвідчила відсутність здорового мікроклімату в колективі. Коли в другому таймі розігрався правофланговий хавбек Саркисян, Буряк не знайшов нічого кращого,  як виставити проти нього  Максим’юка. Останньому складно входити в гру, оскільки потужному футболістові з неабиякою  мязовою  масою потрібно спочатку розбігатися. Тренер цього не врахував, і легкий та  маневрений Саркисян отримав істотну перевагу над опонентом. А коли господарі зрівняли рахунок з пенальті, до речі, уже в компенсований арбітром час, Буряк випустив на поле Попова, чия заміна буквально напрошувалася ще з початку другого тайму. Звичайно, замість Максим’юка – так тренер спробував перекласти свою вину на футболіста. І хоча в наступному матчі з греками наші пересилили і внутрішні негаразди, зумовлені численними травмами, і досконало організованого суперника, експерименти  заради експериментів тривали й надалі, а от очкова скарбниця поповнювалася не так щедро, як хотілося. Показовим став березневий матч проти іспанців. Україна вела в рахунку ще з дебюту і в середині другого тайму, коли знервовані гості вдалися до відчайдушного наступу, оголивши свої тили, Буряк абсолютно несподівано для всіх замінив Шевченка хавбеком Серебренниковим. Логіки цього тактичного ходу неможливо зрозуміти й тепер. Так, Шевченко по перерві був пасивним, але навіть у такому стані він не «відпускав» од себе двох опікунів. Зрештою, якби замість Андрія на полі з’явився прудконогий Венглинський, заміна стала б зрозумілою і, не виключено, результативною. А так іспанці взагалі всією командою, враховуючи й обох центральних оборонців, окупували нашу половину й таки забили в останній десятихвилинці аж два м’ячі… Після червневої поразки в Афінах і безбарвної нічиєї з північними ірландцями в осінньому Донецьку сподіватися було нічого. Натомість було нестерпно прикро за безцільно змарнований час.




01.02.2006   Четвірка знайомих.




Статтi


Номери газети


Вакансiї


Контакти


Питання






© Вільна група "Як справи - Київ".

У разi використання матерiалiв сайту,
посилання на "Як справи - Київ" обов'язкове.