Музика, що веселила і лякала
Якби князь Потьомкін прислухався до порад майбутнього гетьмана України Кирила Розумовського, Моцарт жив би довго, небідно і щасливо. Замість «Лакремози» написав би з десяток класичних східнослов’янських опер. І вдячні нащадки поставили б йому пам’ятник на однойменній алеї де-небудь у Царському Селі або ж навіть у Батурині...
Але фавориту було не до музики. Прохання Амадея Моцарта прийняти його на службу до імператорського театру було відхилено. І він так і залишився австрійським композитором, родоначальником німецької опери, автором 41 симфонії і незліченної кількості музичних п’єс.
Наймолодшого у світі композитора і музиканта-віртуоза двір Габсбургів хоча і взяв на службу, але замість 2000 гульденів йому платили лише 800. За «неробство». Адже «Весілля Фігаро» і «Чарівну флейту» віденська публіка не сприйняла. Вона вважала Амадея талановитим і дуже... вульгарним. За те, що його техніка гри і сама музика випереджали «стандарти» такого освіченого XVIII століття. За те, що маестро не хилив голови перед можновладцями. І за те, що на неуцтво і чванливість меценатів-аристократів відповідав сарказмом. Анекдоти про Моцарта переказувалися у всіх європейських салонах:
– Восьми років від роду він давав концерт імператриці Марії Терезії. Хлоп’я було мале, а інструмент і стілець завеликими. Тож не дивно, що Амадей так загрався, що й звалився на підлогу. Коли принцеса Марія Антуанетта допомогла Амадею підвестися, він сказав її високості: «Ви така добра, що я на вас оженюся». Імператриця стала допитуватися: «Чому ти хочеш узяти шлюб із моєю донькою?» І Моцарт відповів: «На знак подяки!»
Звичайно, говорили про Моцарта і як про віртуоза, який вміє грати на всіх музичних інструментах і відтворювати найскладнішу музику. Пригадували, як він «викрав» із Ватикану гігантський дев’ятиголосий твір Аллегрі для двох хорів. За наказом Папи Римського цю партитуру охороняли і нікому не показували. А Моцарт, прослухавши її лише раз, переписав «на слух» і подарував своїй сестрі Наннель. Папа Римський довідався про це і… нагородив «злодюжку» орденом Лицаря Золотої Шпори.
Але, на догоду своєму імператору, Відень вважав Моцарта бешкетником і блазнем для салонів. Про те, що зубожілий, музикант ледь зводив кінці з кінцями і змушений був «підробляти» на світських вечірках, барони й гадки не мали. І він розважав їх грою «наосліп», лежачи і відвернувшись до інструмента спиною. Одного разу, про це ще довго згадуватимуть, Моцарт покепкував над Сальєрі й виконав для нього п’єсу... носом. А той начебто здивувався, образився і не пробачив...
Хронічні недосипання, вимотування дрібними замовленнями і неприйняття вищого світу зробили свою справу. 1791 року Моцарт пішов із життя. Йому було 36. Винуватці його смерті поширили чутки про отруєння і звинуватили в ньому Сальєрі. А через два роки екс-королева Франції Марія Антуанетта пішла на ешафот і сама собі сказала-пригадала: «Я могла б стати пані Моцарт...» Двадцять років потому син Вольфганга Амадея Моцарта – Франц Ксавер Моцарт – оселився у Львові. Він прожив в Україні тридцять років. Організував хорове товариство. Виступав із концертами і писав п’єси для фортепіано за мотивами українських народних пісень. Можливо, до двохсотп’ятдесятирічного ювілею від дня народження австрійця Амадея Моцарта у Львівській консерваторії пролунає музика, створена його українським сином...