На роль затриманого погодиться не кожен
Представляючи торік у липні в парламенті України щорічну доповідь про стан дотримання та захисту прав і свобод людини Уповноважена Верховної Ради України з прав людини Ніна Карпачова наводила приклади численних порушень цих прав. Нас зацікавило, як, наприклад, дотримуються чинного законодавства щодо адміністративних правопорушень і правопорушників, які потрапили до установ столичної міліції, її співробітники? Тож звернулися з таким запитанням до начальника відділу нагляду за додержанням законів про адміністративні правопорушення прокуратури м.Києва старшого радника юстиції Владислава Малишева. Ось що він розповів:
– Відповідальні працівники районних прокуратур столиці щодекади обов’язково відвідують чергові частини міліцейських установ міста. Вони перевіряють, чи обґрунтоване те чи те затримання. З’ясовують також, чи не порушуються терміни затримання (до 3 годин, у деяких випадках, зокрема, якщо це пов’язано із обігом наркотиків, – до 3 діб). Перевіряються санітарні вимоги утримання та якість харчування, повідомлено чи ні родичам громадянина про його затримання (у деяких випадках треба повідомити про це і за місцем роботи правопорушника). Крім того, слід проконтролювати виконання вимог щодо окремого утримання дорослих і дітей, хворих і здорових. На жаль, акти прокурорського реагування констатують численні порушення з боку працівників міліції.
Усупереч ст. 5 Європейської Конвенції про захист прав людини та її основних свобод, ст. 263 Кодексу України про адміністративні правопорушення, затриманих тримають у міліції більш ніж 3 години, замість того, щоб негайно доставляти їх до судів. Понад 75 відсотків порушників перебувають у спеціальних кімнатах добу і більше. Так, Олександр та Олексій Р. вчинили дрібне хуліганство в Деснянському районі. В райуправлінні внутрішніх справ хлопців безпідставно тримали понад 36 годин. А вже потім відбулося судове засідання. Майже дві доби до розгляду справи судом перебував у територіальному відділенні міліції Солом’янського РУВД громадянин С. Факти порушення цих термінів виявлено також у Голосіївському, Святошинському, Подільському управліннях внутрішніх справ столиці.
Звичайно, у когось виникне запитання, а чим же заслужили на таку увагу дрібні правопорушники? Річ у тім, що кожна людина заслуговує на увагу. І повагу теж. Це по-перше. А по-друге, закони для того й пишуть, щоби їх дотримувалися посадовці. На всіх рівнях. У цьому разі йдеться про Кодекс України про адміністративні правопорушення. Але якщо змінити тон з офіційно-ділового на загальнолюдський, обов’язково виникне і таке запитання: навіщо нашим співвітчизникам, котрі відлупцювали один одного, сидіти у камері попереднього ув’язнення хтозна – скільки часу? Або чому там перебуває бабуся, яка на східцях підземного переходу намагається продати вирощене у власному саду яблуко?
Стаття 222 згаданого Кодексу надає право розгляду справ, передбачених до судового розгляду ст.ст. 44 і 173 того ж таки Кодексу, начальникам органів внутрішніх справ та їхнім заступникам. Чому б не використовувати цю законодавчу норму і тим самим прискорювати розгляд справ, які, відверто кажучи, не державної ваги. Звичайно, у цьому контексті йдеться про застосування такого стягнення, як штраф.
Але ще гірше, коли міліціонери складають протоколи про адміністративне затримання на підставі неправдивих рапортів своїх колег. Наприклад, працівники Деснянського райуправління внутрішніх справ затримали громадян В., Л., Д. та С. Їх підозрювали у скоєнні крадіжок. На підставі рапортів дільничних інспекторів міліції О.Купрієнка, В.Зайця та О.Шицька стосовно затриманих складено протоколи про адміністративне порушення. Цей документ виявився, м’яко кажучи, не зовсім правдивим. За зловживання владою прокуратура Деснянського району м.Києва порушила проти винних кримінальну справу. За матеріалами, сфальсифікованими працівниками міліції, затримували громадян і в Оболонському, Дарницькому, Солом’янському, Подільському, Голосіївському районах столиці. Чи не забагато таких фактів?
У Голосіївському, Оболонському, Деснянському районах далеко не завжди затриманих забезпечено триразовим харчуванням. Порушуються також положення ст. 29 Конституції України щодо негайного повідомлення родичів особи про місце її перебування. У більшості спецприймальників немає матраців, подушок, ковдр, постільної білизни. У приміщеннях немає гарячої води, полиць для зберігання предметів туалету, камери переповнені.
Звичайно, з цього приводу можуть бути різні думки. Але нехай кожна людина стане на місце того, хто потрапляє до спецприймальників...
Урешті-решт прокуратура міста надсилає подання про усунення порушень начальникові Головного управління МВС України в м.Києві. Якщо відверто, то не завжди ці вимоги можна виконати з об’єктивних причин. Але чи завжди є бажання у співробітників міліції їх виконувати?!