Марії Устимівні було б 85

Марія Устимівна Каранська. Це ім’я знає не одне покоління українських філологів і журналістів. Вона пішла з життя п’ять років тому, а 24 січня 2006-го їй було б 85.

…Перед тим, як лекції із синтаксису сучасної української літературної мови в нас мала читати Марія Устимівна, ми чули від старших студентів-журналістів, що ось, нарешті, ви відчуєте, що то за наука – мова! І справді: її лекції були хоч і складними, але цікавими: ми осягли таїни періодів, складнопідрядних і вставних речень, підметів і присудків. Це була не просто нудна дидактика – її лекції змушували мислити, і кожен мав бути готовим підвестися й відповісти на запитання доцента Каранської. Вона це називала «спортивними розминками» для мовців. Часом вони викликали веселе пожвавлення в аудиторії. Марія Устимівна іноді для закріплення знань влаштовувала на своїх лекціях написання творів на запропоновану тему, що було незвичним для студентів.

А серед її вихованців – не тільки ми, що нині опинилися в одній газеті (а нинішнього головного редактора «Вечірки» Марія Устимівна по закінченні університету прихистила на своїй квартирі, оскільки у молодого спеціаліста була робота, та не було житла), а й, певно, у кожній столичній редакції ви знайдете її учнів. Серед них також відомі в Україні люди – Іван Драч, Ніна Матвієнко, Микола Луків.

На факультетському стенді, присвяченому ветеранам війни-викладачам, був знімок єдиної жінки в білому вбранні фронтової медсестри. На ньому – Марія Устимівна. З початком війни в Житомирському педінституті, де навчалася відмінниця Марія, влаштували військовий госпіталь. Вона з чотирма подругами (ще 1940-го закінчили курси медсестер) влаштувалася там працювати. Ось разом із шпиталем і пройшла Марія Каранська дорогами війни – від України до Поволжя, потім Волховський фронт… Тоді, в 70-80-ті роки минулого століття, на факультеті про війну вона розповідала мало. А вже на пенсії вирішила написати всю правду про те криваве побоїще, коли для одних то була смерть і горе, для інших – засіб для збагачення й отримання нагород. Так сталося, що гонорар за ці публікації в газеті «Столиця» вже привезли родичам до села Зазим’є, де в сільській хаті стояла труна із тілом Марії Устимівни. Поховали її на сільському кладовищі, поряд із сином, талановитим поетом Віталієм Каранським, 28 серпня, в день Успіння Пресвятої Богородиці Марії.

…Вона відійшла у вічність, але лишилися утверджувати нашу рідну мову ми, її студенти, лишилися її книжки, зокрема «Синтаксис сучасної української мови», який видано і перевидано у видавництві Київського Шевченкового університету. Найкраща пам’ять про неї – наша натхненна праця в ім’я України.

Вихованці М.У.Каранської: Олександр БАЛАБКО, Ольга СТОЯН, Валентина ББРЯЗГУНОВА, Людмила ЯНОВСЬКА, Євген ХОРУНЖИЙ, Кирило КАСАТКІН, Наталія САМАЙДА