Ліричний каскад Валентини Лесик
У Київському академічному театрі оперети Валентина Лесик зіграла багато ролей. На сцені вона перевтілювалася в Лізу («Маріца»), Адель («Летюча миша»), Стассі («Сільва»), Арсену («Циганський барон»), Оксану («Сон у різдвяну ніч»), Галю («Майська ніч»), Валентину («Весела вдова») та багато інших героїнь.
Усі ці ролі – результат старань, які почалися ще з дитячої репліки: «Мамо, як я хочу грати!». Щоправда, крім сцени Валя мріяла стати лікарем або ж учителем філології (української чи зарубіжної). Однак середовище, яке змалечку оточувало Валю, визначило її творчий шлях. Вона слухала патефон, де на платівках було записано й невибагливих смаків пісеньки, і класичні твори, які чудово співали Єлизавета Чавдар, Бела Руденко. Завдяки дядькові Юрію оволоділа грою на акордеоні. Шкільні вчителі рано помітили музичні здібності Валі, однак у селі на Київщині, де зростала, не було музичної школи. Тому вчащала до шкільного ансамблю, з яким об’їздила всі районні й обласні конкурси.
Ще в четвертому класі разом із шкільним ансамблем поїхала до столиці взяти участь у конкурсі. На той час у місті продавалося багато апельсинів, які для сільської глибинки були екзотикою. Однак мама була невмолимою: «До концерту не можна, щоб не було проблем із голосом. Відспіваєш – тоді поїси». У Валентини Лесик і зараз сяють очі, коли згадує апетитні цитрусові, якими смакувала після концерту.
Після переїзду сім’ї до Білої Церкви 1976 року Валентині поталанило зустріти музиканта Володимира Барикіна, за рекомендацією якого наступного року вона вступила до Київського музичного училища імені Р.Глієра. Навчання давалося нелегко, бо ж Валентина орієнтувалася на естрадну манеру виконання, а тут довелося серйозно студіювати академічний спів. Училище закінчила з червоним дипломом.
Відразу ж після училища вступає до консерваторії в клас Зої Христич, де навчалася оперному співу паралельно із артисткою Театру оперети Оленою Ширяєвою. Саме тоді здійснювався експеримент – набір на курс художньо-музичної комедії. Валентина спробувала себе там – удалося. Особливо вдячна режисерові Костянтину Прокопову, який давав можливість повністю розкриватися в ролі.
Піти до Театру оперети її надихнув відомий диригент Стефан Турчак. Чи не найщасливішу мить Валентина Лесик пережила, коли режисер-постановник Віктор Шулаков 1989 року запропонував їй роль Есмеральди в «Паризькій хроніці» (за романом Віктора Гюго «Собор Паризької Богоматері»).
Нині Валентина Лесик не лише популярна артистка, а й умілий педагог. Із 1996 року вона викладала в музичній школі №2 імені М.Вериківського, а згодом її запросили вести клас вокалістів у музичному училищі імені Р.Глієра.
Чимало її вихованців вступили до консерваторії. Є й такі, що вже співають на головних сценах столиці.