Місце «під сонцем» не для всіх видань
– Немає. Власне його у нас і не буває, – почула у відповідь.
– А що з україномовних газет є?
– Лише «Україна молода».
Майже аналогічна ситуація на станції метро «Нивки», де аж дві розкладки з пресою. Продавці на моє запитання відповідали здивуванням, мовляв, що за дивачка, якій закортіло газет українською мовою, невже не знає російської. На «Лук’янівці» мені пощастило – я купила одразу аж два видання: «Газету по-українськи» та «Порадницю». Далі поїхала в центр, на Хрещатик. У вестибюлі біля виходу з метро на вулицю Інститутську бачу вітрину з пресою. Спиняюся й запитую, чи є «Вечірка».
– Нє биваєт нікогда, – відповідає категорично продавець.
– А не скажете, ваша ласка, чому немає? Ви, либонь, хоч колись її бачили?
– Нє только відєла, но і чітала. А тєперь нє віжу єйо. Вам би лучше спросіть у хазяєв, тех, что наверху, – і показала вбік прилеглої Банкової.
Очевидно, вона мала рацію. Хтось же дає розпорядження, диктує, яку саме пресу слід продавати у столиці. Утім цей бізнес, напевно, вельми вигідний, позаяк по місту ростуть нові кіоски. Ось і біля станції метро «Сирець» поставили аж два з емблемою метрополітену. Наразі вони ще порожні, але ж колись очевидно почнуть працювати. Проте вже все тут, певно, «схоплено» і навряд чи господарі запропонують нашій редакції, аби поставляла сюди «Вечірку».
Побувала також на Шулявці, де стільки всілякої преси можна купити, адже поруч – найбільший в Україні поліграфкомбінат. Там на вітринах трохи є українських видань, однак переважають російськомовні. Особливо приваблюють око дорогі журнали, видруковані на крейдяному імпортному папері. Але з-поміж них не видно «України», «Жінки», «Перця». Пригадую, саме ними зачитувалося моє село, а віднедавна такі речі у поштарській сумці – рідкість. Їх замінили всілякі спеції, пральні порошки, шкарпетки – теперечки пошта і на цьому заробляє. На станції метро «Шулявська» рідної газети також не побачила. Не видно її ні на «Театральній», ні на «Дарниці».
Нещодавно уряд прийняв постанову про дублювання і титрування українською мовою всіх без винятку кінофільмів у мережі кінопрокату. Трохи раніше з’явився проект «Своя музика» на FM-радіостанціях. Отже, поволі утверджується в Україні своє, національне, українське. А як бути з нашою пресою, четвертою владою, яка змушує українців читати не рідною, не державною мовою, а чужою? Невже потрібна ще одна постанова, закон, указ, аби навести лад у цій справі? Скажете, треба конкурувати і відвойовувати місце під сонцем. Ваша правда. Але ж така конкуренція не рівноцінна: шалька, на якій більше фінансування, значно переважує. А гроші в Україні вкладають здебільшого у російськомовні видання. Дива та й годі!