25 ciчня 2006 року, середа №13 (17671) останнiй номер RSS
Головна КИЇВ ПОДРОБИЦІ ПОЛІТИКА ЖИТТЯ-БУТТЯ ІСТОРІЯ СПОРТ ДОБРИВЕЧІР

 ІСТОРІЯ
25.01.2006

Спекотне літо 68-го


Людству відомі два шляхи збільшення врожайності зерна – інтенсивний (за рахунок підвищення врожайності гектара) і екстенсивний (за рахунок збільшення посівних площ). Півстоліття тому в колишньому СРСР обрали другий шлях. Тоді ж у засіки засипали перший хліб, зібраний на освоєних цілинних і заліжних землях Уралу, Східного Сибіру, Далекого Сходу, а в основному (25,5 млн. га) – північних областей Казахстану. Освоєння цілинних земель, що стало прикриттям надсекретного будівництва космодрому «Байконур», набуло всесоюзного масштабу, героїко-патріотичного ореолу. Під час літнього трудового семестру студентство будувало житло для хліборобів і об’єкти сільськогосподарського та соціального призначення, на  допомогу цілинникам у зборі врожаю  відряджалися підрозділи військовослужбовців Радянської Армії і віськовослужбовців запасу. Обов’язково з технікою. Але біль-шість хліба так і залишалася на полях, бо наприкінці літа в цих регіонах починаються дуже сильні дощі.

Ось як згадує своє цілинне загартування киянин, підполковник запасу Борис Скрипка, який служив тоді на полігоні в районі залізничної станції Тюратам, відомій сьогодні як космодром Байконур.

…Була весна 1968 року. Старшого лейтананта Скрипку викликав працівник кадрового апарату з’єднання підполковник Девятовський і сказав:

– Хочемо тобі, Борисе, доручити завдання великої державної ваги. Включаємо до складу батальону, який влітку поїде на цілинні землі боротися за врожай.
– Дякую, звичайно, за довіру, – відповів молодий офіцер, – але ж у мене дворічна дитина… Дружина залишиться тут одна…

– Я все розумію, – відповів Девятовський, – але і ти зрозумій мене. Попрацюєш секретарем партійної організації. Серед людей будеш весь час. А натомість допоможу тобі вступити до академії, навчатися ж і далі треба, чи не так, Борисе?

Тож і погодився Скрипка з аргументами підполковника. На початку червня більш як 1000 осіб зайняли місця в «телятниках», бортові автомашини – 500 шт. – на платформах. Через кілька днів розвантажилися на станції Григорівка, що в Джамбульській області.

Скрипку, як і домовилися, дійсно обрали секретарем первинної партійної організації тимчасового батальйону. Члени партії – офіцери і надстроковики, деякі військовослужбовці строкової служби. На бюро партійної організації і на її зборах вирішували питання, що і сьогодні можна назвати актуальними: як зберегти зерно, яке возили на елеватор за 40 кілометрів; про готовність техніки; дотримання статутної дисципліни. Щоразу виступав  комбат майор Шевченко, і завжди нагадував, що запчастини надходять нерегулярно, а тому велика відповідальність на механіках, ремонтниках, водіях. Ту відповідальність чітко усвідомлювали, і жодна машина на найбільш важких ділянках траси (як-от Курдайський перевал) не вийшла з ладу.

Працювали багато і тяжко. У вихідні – старенький кінофільм та хорові співи під гармошку. Це так званий організований відпочинок. Але молоді цього було замало, і хлопці шукали інших розваг. Часто самовільно залишали польовий стан і «відпочивали» з місцевими дівчатами. Одного разу двоє солдатів виїхали з двома «нареченими» за межі села. Коли поверталися на «базу», машина перекинулася. Парубок і дівчина загинули. Звичайно, командирові підрозділу за недоліки у вихованні особового складу партійне бюро оголосило догану.

По-народному, нехитро розважалися офіцери та надстроковики: переважно в сільському шинку, який отримав назву «караван-сарай». Знімали там «стреси» за чаркою оковитої. Запрошували й парторга. Одного разу відмовився, бо книжка трапилася – не одірвешся. Заснув рано, але вночі прокинувся від тривожного відчуття. Огледів кімнату, в якій відпочивали ще дванадцятеро. Під одним із офіцерів, що заснув із цигаркою в зубах, горів матрац. Спільними зусиллями пожежу ліквідували.

Траплялися й зовсім оригінальні витівки. Якось удалося піймати лисицю. Насильно «пригостили» кумасю. Коли вона сп’яніла, то спочатку стрибала на стіни, а потім напала і на щедрих господарів. Натішившись, тварину відпустили у степ широкий.

Підполковник Девятовський свого слова дотримав: у військовій частині молодого офіцера Бориса Скрипку рекомендували для вступу до академії. Вивчився. Наїздився по «точках». І скрізь згадував спекотне літо 68-го, свою  зустріч із цілиною...

Євген Іванович Хорунжий


25.01.2006   Європа їх знала орлами, а Росія – ворогами.




Статтi


Номери газети


Вакансiї


Контакти


Питання






© Вільна група "Як справи - Київ".

У разi використання матерiалiв сайту,
посилання на "Як справи - Київ" обов'язкове.