Щоб не «здавали своїх»
Свого часу прокуратура Дніпровського району м.Києва порушила кримінальну справу за ст. 115, ч. 2 Кримінального кодексу України фактично під тиском засобів масової інформації. Вночі 28 лютого 2005 року було скоєно напад на свідка і одночасно звинуваченого в гучній справі Юрія Нестерова та його охоронця майора Управління по боротьбі з організованою злочинністю Владислава Кошмякова. Обох контузило від вибуху кинутої до під’їзду бойової гранати. Нападник також стріляв, але, на щастя, не влучив. За деякими даними, майже десять свідків цього теракту твердять, що зловмисник був не один – після вибуху гранати й пострілів люди бачили, як від будинку втікали двоє. Дехто навіть запам’ятав зовнішність «бомбистів». Водночас потерпілих доправили до лікарні швидкої допомоги.
Про подію якимось чином довідалися ЗМІ і телеканали негайно повідомили у випусках новин. Уже вранці журналісти атакували приміщення районної прокуратури, адже йшлося не про звичайне хуліганство, а про замах на життя співробітника міліції та особу, яку він охороняв за рішенням Апеляційного суду м. Києва. Потерпілі сьогодні вважають, що саме втручання телевізійників і газетярів та широкий розголос серед громадськості сприяло порушенню кримінальної справи з трактуванням замаху, а не банального хуліганства. До речі, в ті дні відбувало багато інших надзвичайних подій, серед яких і загадкова смерть міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка.
Зважаючи на це, Кошмяков і Нестеров почували себе на лікарняному ліжку далеко не в безпеці. Вони знали, що саме в Київській лікарні швидкої допомоги «помер» організатор банди «перевертнів» Ігор Гончаров, проти якого й дав свідчення Юрій Нестеров. Тому Кошмяков бив на сполох, сам прикутий до ліжка, він просив, молив, вимагав у керівництва зберегти життя Нестерова – з його смертю кримінальна справа про «перевертнів» могла розвалитися. Заступник міністра внутрішніх справ Геннадій Москаль дав розпорядження перевести обох до відомчого шпиталю. Ніхто сторонній про місце перебування Кошмякова і Нестерова, здавалося б, не знає.Однак, тижнів за три до лікарняної палати завітали кілька співробітників підрозділу УБОЗ «Сокіл» при повному озброєнні. Нестерову наказали збиратися і дістали кайдани. Кошмяков закричав: «Не чіпати, він під моєю охороною за рішенням суду». На щастя, в палаті перебував слідчий з особливо важливих справ Генеральної прокуратури України, який вів бесіду з Нестеровим. Прокурорська форма слідчого дещо вгамувала людей у міліцейському одязі, але вони наполягали на виконанні наказу свого командира: «Це ж Нестеров? Нестеров. А нам наказали доставити його до кабінету начальника УБОЗу». Тут слідчий припинив допитувати Нестерова й перейшов до складання протоколу про дії настирливого наряду «соколят». Як виявилося, командир «Соколу» одержав усний наказ про «жорстке» притягнення Нестерова до високого кабінету від безпосереднього керівника. Але начальник УБОЗу «відхрестився»: мовляв, жодних вказівок не давав.
Кошмяков та його колеги по службі чекали зовсім іншої реакції керівництва після замаху на життя. Старший офіцер міліції одержав контузію при виконанні службових обов’язків. До суду пішла справа про банду «перевертнів» – затримували підозрюваних Кошмяков і ще кілька співробітників. Після видужання Кошмяков бере участь в оперативних діях із розслідування ще кількох тяжких злочинів. Із Генеральної прокуратури до Міністерства внутрішніх справ надійшло клопотання про заохочення офіцерів, які відзначилися в розкритті вбивств, у яких звинувачено також і деяких співробітників міліції. До речі, працівники прокуратури одержали за розслідування справ достойні державні нагороди, а також підвищення по службі чи чергові звання. А як же прореагувало МВС? Кошмякова і ще кількох офіцерів нагородили... медалями за вислугу років. Вручав їх особисто міністр Юрій Луценко. Зрозуміло, що кадровики подали такий проект наказу, керівник відомства й підписав. Тобто всі задоволені – нагородили ж, на папір із Генпрокуратури зреагували. Хто служив і носив погони, знає, що медалі за вислугу років (серед офіцерів жартома називається «прощавай, молодість») вручаються «автоматично»: прослужив 10 років хоч у тилу, хоч на передовій боротьби зі злочинністю і не маєш стягнень – одержуй медаль, 15 років – ще одну. Хоч і змінилася влада в країні, але прагнення порятувати честь мундира, як хоч би як хто його заплямував, з усього видно, ще має відчутний вплив на ставлення до офіцерів, які не можуть закривати очі на «перевертництво» колег. Справа не лише в державних нагородах нової влади чи елементарних подяках у наказі до дня працівників міліції. Навіч – демонстрація того, що мовляв, «здавати своїх» не можна. Невже вони для декого й досі «свої»? Схаменіться, офіцери!
Юрій Нестеров твердить, що тривалий час йому погрожували не лише ті «перевертні», які сьогодні на лаві підсудних, але й старші офіцери МВС. Каже, що на початку літа 2004 року пропонували навіть сто тисяч доларів за мовчання й відповідні документи, аби Нестеров виїхав до Німеччини. Погрожували через підставних осіб та особисто. У вересні 2004 року два працівники міліції (їхні імена відомі слідству) без особливих натяків відкрито погрожували Нестерову. Отож, чи не тими ж особами міг бути вчинений чи організований замах на життя Нестерова й Кошмякова наприкінці лютого 2005 року?
Тому адвокат Юрія Нестерова ще в листопаді минулого року порушив клопотання перед генеральним прокурором і міністром внутрішніх справ про об’єднання в одне провадження кримінальних справ стосовно погроз Нестерову з боку працівників міліції (розслідується Генеральною прокуратурою) і замаху на життя Нестерова й Кошмякова (у провадженні прокуратури Дніпровського району м. Києва). Йшлося в клопотанні й про необхідність «виконати всі передбачені чинним законодавством дії в частині охорони учасників кримінального судочинства». Тобто на суді в справі «перевертнів» Нестеров має бути живим. Закон передбачає розглядати такі клопотання адвоката протягом трьох днів. Однак відповіді від правоохоронних органів досі не надійшло...
Володимир КОРКОДИМ, журналіст, полковник у відставці