Повний гламур!

Показуйте на мене пальцями і гигикайте, подумки можете навіть посадити у клітку з відповідним написом. Але не знаю я і, кажучи щиро, знати не хочу, що означає слово «гламурний». Зустрів його в рукописі однієї молодої журналістки, можна сказати, початківця – в її інформації з якоїсь достатньо банальної події. «Присутні перебували у гламурному настрої» або щось подібне. Людина ще до пуття не навчилася компонувати журналістський матеріал, слабенько володіє мовою і стилем, а вже підхопила з розпатякувань якого-небудь «модератора» модне слівце і козиряє ним де треба і де не треба.

Якщо вважати, що журналіст – це сякий-такий філолог, то в особі автора цих рядків ви маєте філолога, мабуть, найлояль-нішого до запозичень у мові. Більше того, боровся і боротимуся проти мовної ксенофобії. Та водночас усе більше доходжу висновку, що процес насичення української лексики словами-чужинцями, такими, як «маркетинг», «супермаркет», «лізинг», «шоу» тощо має бути природним. Не пущати ці лексеми до словників нерозумно і навіть смішно. Скажімо, перестали бути дивиною в Україні китайські й японські ресторани, не сприймаються як екзотичні й відповідні страви. Наприклад, знамените «суші». Як ще можна назвати цей японський голубець? От і входить ця назва у вжиток і стає поступово фактом нашої мови. Таких прикладів можна навести багато.

Зовсім інша річ – оцей «гламурний». Це вже не термін, не назва заморської тварини або страви. Це якісний прикметник, від якого можна утворювати вищі й найвищі ступені: «гламурніший», «найгламурніший». Навіщо нам це? Чим збагатило українську мову це, судячи із звучання, французьке слово? Який нюанс, який шарм додало воно до наших питомих прикметників «гарний», «жвавий», «полум’яний», «щирий», «яскравий», «вишуканий», «витончений»? Або до запозиченого, але вже узвичаєного «елегантний»? Ну, просвітіть, шановні прес-релізно-диктофонно-інтернетівські журналята, старого репортера, який все життя намагається осмислювати побачене й почуте і адекватно висловлювати думки. Невже немає іншого способу, аби продемонструвати читачеві свій професійний рівень, свою обізнаність, ерудицію? Та в тому-то й річ, що «збагачення» газетної лексики, а якщо ширше – лексики ЗМІ «гламурами» і «модераторами» відбувається на тлі кричущої філологічної деградації. Хочемо ми чи ні, в українському ефірі досі домінує російська мова. Вона лунає в суржику Вєрки Сердючки, у вигляді іншої попси. Українське мавпування цікавих телепередач і програм лише дратує своєю вторинністю і недолугістю, а відтак, наш глядач, особливо молодий, віддає перевагу продукції з Москви. Російськомовна преса, книжки – відносно дешеві, гарно проілюстровані, доступні. Пожинаємо, нарешті, плоди брежнєвської політики «злиття націй» – нинішні молоді 30–35-річні батьки формувалися як особистості саме тоді, коли масово звільняли дітей від вивчення української мови, коли вчителям російської словесності доплачували 15% за те, що вони русифікували не тільки жителів віддалених аулів, а й українців, яких далі вже й русифікувати не треба було. Нині все це набуває потворних форм. Судіть самі. Школи, гімназії, ліцеї переважно українські. Боюся помилитися, але є сумнів, що в них вивчається російський алфавіт. І от за тотальної і досить глибокої російськомовності населення (недавно колега навіть щиро дивувався: звідки це молодь так навчилася вишукано розмовляти по-російському, такими складними зворотами і конструкціями, «сослагательными наклонениями»!) має місце не просто елементарна безграмотність, а незнання літер братньої мови – «ы», «э» (хоча цю часто тулять замість нашої «є»), «ъ» тощо. Їде школярка улітку відпочивати до пансіонату і пише батькам листи – пристойні і навіть вишукані російські фрази українськими літерами. Повний гламур!

Може б, і не чіпав цієї проблеми, що вже в зубах в’язне. Та ось стою на тролейбусній зупинці біля станції метро «Сирець», читаю знічев’я оголошення на стовпах. Ого! Прогрес! Дівчина-студентка, виявляючи бажання зняти помешкання чи бодай кімнату, послуговується УКРАЇНСЬКОЮ! З одного боку, приємно, з другого… Якими ложками дьогтю випирають оці її «знімИТЬ», «порядОЧність»!.. Це рівень студентки. А що казати, про нестудентську молодь, хлопців і дівчат з дискотек, які без «тіпа» слова до слова не прив’яжуть.

Сперечатися з приводу того, що нині важливіше: дбати про якомога ширше розповсюдження української мови чи вболівати за її культуру і чистоту, не варто. Це все одно, що ламати списи щодо того, що давніше – яйце чи курка. Але, погодьтеся, кумедно «виглядає», коли в рекламних кліпах ГЛАМУРНО «обожнюють» майонези і спиртні напої. Ковтаєш отаку продукцію і тішиш себе тим, що в суспільстві явний дефіцит знавців мови і стилю (до речі, необов’язково українських), а відтак, такі зубри, як ти, ще можуть бути затребувані. Якщо, звичайно, престиж української мови і мови взагалі коли-небудь зросте. Якщо нинішня російськомовна буржуазія в Україні збагне, що неграмотністю і неоковирністю вивісок і рекламних кліпів, які можна розцінити як недбалість і неповагу до споживача в найширшому розумінні цього слова, вона відштовхує певну частину соціуму, можливо, й більшу, ніж дехто вважає, що це, зрештою, багатьох дратує. Існує планка, нижче якої опускати рівень тих самих рекламних текстів просто ризиковано. І ніякою гламурою цих проріх не компенсувати.