Припасти душею до незайманого світу

Ретроспективна виставка художника, заслуженого діяча мистецтв України Григорія Мацегори «Україна рідна моя» – то оазис – ні! – цілий світ незайманої природи. І – такої відкритої людської душі, що буває, мабуть, лише у селян, яких буденність земного життя не притлумила сірим крилом прагматизму.

«Світ мого дитинства», «На печі», «Пам’ять про старе село», «До кума на хрестини», «Ніч перед Різдвом»… Що не картина – ніби новела із життя односельців на Слобожанщині. Біля кожної можна стояти й складати розповідь-оповідання про життя-буття, про традиції-звичаї, які від роду до роду зберігають ці люди – прості й великі.

Картина «Мати» й мені навіює спогади. Вона сидить у хаті біля столу, накритого вишитою білою скатертиною. На столі – хліб і глечик. На стінах – рушники, портрети, годинник. На вікні – вазони квітів… Я ніби знову, як у дитинстві, побувала в оселі своєї бабусі Євгенії на Черкащині. Вдихнула запах яблук, якими завжди, здається, пахло в хаті.

Хоч Григорій Мацегора, уродженець Харківщини, вже давно живе в Запоріжжі, – на картинах (а їх виставлено аж 105!) – як і в його душі – краєвиди-пейзажі Слобожанщини. Зелен-луги, де пасуться коні й лошата, розлогі сільські заплави і польові квіти в росах… Експонуються на виставці в галереї мистецтв Національного університету «Києво-Могилянська академія», що триватиме до 1 лютого, і картини, які намалював у селі Седнів на Чернігівщині, куди їздить до Будинку творчості художників. Особливо ж запам’ятовується «Козацька церква».

«Найбільша моя пристрасть – малювати людей старих, мудрих. Людей від землі. У мене багато картин і на тему материнства, – каже Григорій Прокопович. – Кілька робіт присвятив мамі Ганні Трохимівні. Їй уже 93 роки».

Дуже оригінальний, по-справжньому авторський, його великий цикл портретів земляків із Слобожанщини. За кожним портретом – і характер, і людська доля. І щось дуже щемне, світле… Те, що веде в світ людяності, тієї простої філософії, до якої так хочеться припасти душею.