Тамара Главак на віражах долі

Ця унікальна жінка  зробила стрімку кар’єру. За радянських часів вона входила  до вищих ешелонів влади, була дружиною  високопосадовця Григорія Ващенка. Старше покоління  пам’ятає Тамару Главак на посаді секретаря ЦК комсомолу України, секретаря Київського міськкому Компартії. Обіймаючи ці посади, вона багато добрих справ зробила для Києва та України. Багато років Тамара Главак є щирою прихильницею «Вечірки».

Часи змінилися, радянські ідеали, яким вона служила, втратили свою значущість і відійшли в минуле, поступившись демократичним цінностям. На зламі епох було в її житті і розчарування, і біль втрати, і матеріальна скрута, і холодна байдужість до її негараздів людей, з якими колись ішла пліч-о-пліч, вірила в їхню щирість.…

Та попри все Тамара Володимирівна з гідністю та честю подолала всі труднощі,  не розгубила на крутих віражах долі людяність та сердечну щедрість, а головне – залишилася патріоткою України.

Нині вона мешкає в Києві, намагається бути корисною суспільству, не стоїть осторонь  подій, які відбуваються в нашій країні.

Молоді корисно знати про Павку Корчагіна

Тамара Володимирівна згадує перші в своєму житті уроки   взаємодопомоги та милосердя. Тоді йшла війна. Батько – на фронті, а маленька Тамара з мамою – в евакуації аж у Чувашії. Мама тільки-но народила братика Толю і захворіла на тиф.

– Мама в госпіталі металася в гарячці, а  поранені бійці виходжували  братика. Вони  пережовували хліб і  давали його немовляті. Так  Толя  і вижив. А мене, малу, від голоду рятували евакуйовані з блокадного Ленінграда зовсім незнайомі люди, що самі ледь трималися на ногах. Я й досі пам’ятаю їхні бліді від недоїдання обличчя й завжди схилятимуся перед людською великодушністю, – каже пані Тамара.

А найбільшим прикладом самопожертви  заради інших вона вважає образ Павки Корчагіна. До речі, телефільм «Як гартувалася сталь вийшов у світ і за її сприяння. Тоді Тамара Главак працювала секретарем ЦК ЛКСМУ й була консультантом фільму. Знімав  картину Микола Мащенко, якого  влада частенько критикувала  за вільнодумство. Тамара Володимирівна, навпаки, завжди підтримувала митця. Крім цього, вони були друзями.

– Грошей, які виділила держава на фільм, вистачило лише на три серії,  нависла загроза призупинення  роботи. А зйомки якраз були в розпалі, склався чудовий творчий колектив  –  Костянтин Степанков, що грав Жухрая, молодий і майже невідомий саратовський актор Володимир Конкін – Павка... Не хотілося все це втратити. Тоді я поїхала до Москви в ЦК партії і «вибила» ще 300 тисяч рублів.

– Шкода, що «Як гартувалася сталь» не показують сьогодні.  Цей фільм пішов би на користь нинішній прагматичній молоді, адже він передусім про те, як люди жертвували своїм здоров’ям та життям заради тисяч інших, – каже Тамара Володимирівна.

Із трибуни виступала українською

Користуючись своїм високим становищем, Тамара Главак підтримувала багатьох митців, науковців, творчість яких піддавали нищівній критиці. Вона врятувала багато проектів, талановитих задумів, мистецьких творів від знищення та забуття. Деякі  й досі слугують народу.

Нині майже ніхто не знає, що  кияни і гості столиці мають змогу милуватися Золотими Воротами  завдяки і Тамарі Главак.Вона особисто опікувалася відтворенням цієї пам’ятки ХІ століття. Надто пильні особи доповідали «нагору», що партійний секретар, усупереч комуністичній ідеології, просто душу вкладає в  церкву із золотим хрестом. Але їй понад усе хотілося, аби  люди  побачили, якими були Золоті Ворота в сиву давнину.

1975 року Тамара Главак мала виступати на урочистому засіданні, присвяченому Міжнародному року жінки. Із високої трибуни, у майже російськомовному Києві, вона звернулася  до аудиторії рідною українською.  А чому б і ні? Вона ж українка, у родині розмовляли лише українською. Цей вчинок справив неабияке враження на оточення. Олесь Гончар захоплювався сміливим вчинком: «Боже, яка мова! Ще не  вмерла Україна!»

У доносах її називали націоналісткою

Тамара  Главак завжди підтримувала творчу інтелігенцію, захищала від нападок радянських ідеологів. Вона – інтелектуалка, завжди цікавилася новинками літератури та мистецтва, цінувала справді талановиті твори, хоч деякі з них були далекі від соцреалізму. Служителі режиму особливо не схвалювали її дружбу з Миколою Мащенком, Віктором Зарецьким.

Якось Ліна Костенко на молодіжній вечірці  необачно висловилась: «В Україні мистецтво закрите на скобу». Таке прізвище мав і один із радянських діячів. Знайшлися «доброзичливці», донесли, «куди треба».

…У філармонії мав відбутися творчий вечір Ліни Костенко, де Ніла Крюкова  готувалася читати  поему «Маруся Чурай».  Цієї події чекала вся інтелігенція Києва. І раптом наказ від органів: «Відмінити вечір!» Нілі Крюковій настійливо «порекомендували»: «У  вас температура повинна підскочити до 40 градусів, і ви не зможете вийти на сцену…» А потім раптом у філармонії «прорвало трубу». Організатори заходу пізно ввечері зателефонували Тамарі Главак просто додому. Вона домовилась з директором «Арсеналу» і захід провели в будинку культури заводу.

Пізніше Тамара Володимирівна підтримала нагородження Ліни Костенко Шевченківською премією. Вона вважає поетесу  генієм нації, які народжуються один раз на тисячоліття, кохається в її  творчості. Як і в поезії  Бориса Олійника, якого особливо шанує не лише за талант, а й за громадянську позицію, Дмитра Павличка, Івана Драча.

В органи час від часу сипалися на неї доноси: «Главак – націоналістка!»  Були і випадки, за які потім було соромно і доводилось вибачатися. Тамара Володимирівна розповіла, як на одній із виставок, будучи секретарем комсомолу,  критикувала  картини художника Отрощенка за абстракціонізм.

– Я побачила тоді на полотнах якісь рожево-фіолетові плями і мені  здалося, що люди не зрозуміють цього. А коли ближче ознайомилася з його творчістю, то збагнула, що художник так відтворював красу Карпат. На з’їзді художників я з трибуни  вибачилася перед Отрощенком за свою несправедливу критику.

З дітьми – до райкомів партії

Жила і  працювала  колись у Києві вчена Зоя Успенська. Вона очолювала  лабораторію в Інституті молекулярної біології  та генетики. Займалася проблемою лікування онкологічних хвороб і  зробила відчутні кроки в боротьбі з раком. Але ортодокси від медицини, як вітчизняні, так і зарубіжні, не бажали визнавати досягнень Успенської. Впала вчена в немилість і  перед владою. Їй  постійно заважали. Але доктор Успенська не здавалася, удома в малометражній хрущовці вона тримала віварій із піддослідними тваринами, а найнебезпечніші експерименти ставила на собі. Нині залишилося небагато свідків того, як Тамара Главак робила все можливе і навіть неможливе, аби врятувати унікальну лабораторію від знищення, а саму Успенську – від психіатричної лікарні. А підтримували її заступник голови Ради Міністрів Тронько, академік Комісаренко, кадебешник  Бобков.

У 70-х у столиці не вистачало дитячих садочків. Жінки, які  після декретної відпустки хотіли працювати, приходили з дітками просто до райкомів партії і вимагали: «Влаштуйте дитину в яслі!».

– Тоді міськком поставив завдання перед великими підприємства: будувати дитсадки. За півтора року  їх звели аж 140! Так само зобов’язували жеки відкривати різноманітні гуртки для дітей, які були безплатними, збудували Республіканську дитячу бібліотеку. Нині, на жаль, у багатьох із цих приміщень не звучать дитячі голоси, а розташувалися офіси, фірми, банки, сауни. А піонерські табори та бази відпочинку розпродали.., – зітхає Тамара Володимирівна.

На початку 80-х чоловіка Тамари Володимирівни Григорія Ващенка, який тоді працював заступником голови Радміну, переводять до Москви на міністерську посаду. Григорій Іванович любив Україну і відмовлявся їхати. Але наказ генсека Юрія Андропова не обговорювався. Із болем у серці Тамара Володимирівна покидала рідний  Київ. У Москві вона працювала в міністерстві освіти, опікувалася профтехучилищами. Там народився синочок, якого назвали, як і тата, Григорієм. Доля  недовго дарувала Тамарі Володимирівні сімейне щастя. Гришко ще був зовсім маленький, як Григорія Івановича не стало.

...Коли Україна здобула незалежність, вона вирішила повернутися на батьківщину. Із паралізованою мамою на руках та десятирічним сином приїхала до Києва. Роботи  для неї не було, матеріальних статків теж великих не нажила. Тамара Володимирівна з вдячністю згадує вчинок  академіка Бориса Патона, який допоміг у скрутні часи.

Нині Тамара Главак викладає філософію в Українському гуманітарному університеті, двадцятидворічний Григорій навчається в Національному технічному університеті КПІ, хоче стати кібернетиком.

Під час Помаранчевої революції Тамара Володимирівна разом із сином мерзла на Майдані. «Я завжди з моїм народом!», – каже вона. А ще переконана, що Україна таки стане по-справжньому щасливою, бо живуть тут розумні, працьовиті, добрі й красиві  люди.