Корупціонером бути модно
Корупція – це підкупність і продажність державних, політичних і громадських діячів, а також урядовців і службовців державного апарату. Саме про них ішлося на круглому столі «Чому українських корупціонерів затримують лише за кордоном?», організованому Антикорупційним комітетом «Межа».
Список «Межі»
– Хоч як дивно, але українських корупціонерів виявляють зарубіжні провоохоронці. Останні проти наших співвітчизників відкривають кримінальні справи, – зауважив голова науково-дослідної фундації «Антикорупційний комітет «Межа» Тарас Клименко. – І декого навіть судять. Приміром, Віктора Жердицького, колишнього нардепа. Його заарештували 2000 року в Німеччині. Звинуватили в крадіжці 4 мільйонів марок, а також нецільовому використанні 86 мільйонів, що призначалися для виплати українським остарбайтерам. У тамтешній тюрмі Віктор Жердицький провів п’ять років. Повернувся в Україну. Напевно, так буде і з іншим українським сином – Павлом Лазаренком, котрий, сподіваючись на прихильність американського суду, дає за океаном вельми цікаві свідчення. В очікуванні депортації в Україну в американській в’язниці перебуває колишній «губернатор» Сумщини Володимир Щербань. Його звинувачують у відмиванні мільйонів доларів, вивезених зі своєї батьківщини.
Тарас Клименко сказав також, що правоохоронці «мріють допитати»: у США – народного депутата Олександра Абдулліна, а в Німеччині – народного депутата Миколу Рудьковського.
Велику рибу не впіймаєш
Отже, ми почули від пана Клименка, що українськими високопосадовцями цікавляться зарубіжні правоохоронці. А що ж наші? Як вони реагують на наведені факти й прізвища? Начальник відділу Генпрокуратури України Микола Вознюк зазначив:
– Антикорупційний комітет «Межа» – носій громадської думки. А тому може говорити, що заманеться. Від себе ж додам: у відділі нема жодного офіційного документа, який підтвердив би вищенаведене. Але якщо сигнали про корупційні діяння народних депутатів та інших високопосадовців раптом з’являться, повірте, вони не залишаться поза нашою увагою.
Представник Генпрокуратури також повідомив, що торік його відомство разом із МВС і СБУ розробили спільні заходи щодо боротьби з корупцією. Як результат, до суду направлено понад 6000 протоколів про скоєння злочинів. Із них – 1300 кримінальних справ із ознаками корупційних діянь, зокрема 26 – з ознаками корупції в складі злочинних угруповань.
Безумовно, не вірити пану Вознюку підстав немає. Варто лише зауважити: йдеться переважно про «дрібну рибу». Бо велика здебільшого тікає з національного водоймища. Не без допомоги тих же високопосадовців при владі. А тому цілком має рацію інший учасник зібрання – директор Інституту проблем тероризму, корупції та організованої злочинності Андрій Дорошенко, коли наголосив: у цій країні поки що працює закон і діє суд винятково для бідноти.
Наскільки згуртовані й скоординовані дії наших правоохоронних структур у протистоянні корупціонерам повідав відповідальний співпрацівник ГУБОЗ МВС України Віталій Родіонов. Він дещо запізнився на засідання круглого столу, тож не мав уявлення, що говорив його колега з Генпрокуратури. Віталій Віталійович повідомив: трапляється, коли одну й ту ж справу розлідують у СБУ, Генпрокуратурі й МВС. Звісно, не відаючи, чим займаються колеги із сусіднього відомства. А відтак, можна припустити, що непримириме суперництво між згаданими структурами, закладене ще за радянських часів, успішно розвивається і в незалежній Україні.
Незаслужений «юрист»
Народний депутат Юрій Соломатін розповів про свою діяльність:
– Зараз активно займаюся поверненням із США в Україну «грошей» Лазаренка. Американські юристи називають у цьому зв’язку і прізвище Юлії Тимошенко. Відповідні документи я представив у РНБОУ та інші державні інституції. З проханням дати їм юридичну оцінку. У відповідь – тиша…
Старійшина вітчизняного адвокатського цеху Григорій Гінзбург із своєї багатої юридичної практики навів лише один приклад, який, власне, дає чітку відповідь на запитання, винесене в назву круглого столу.
– Нещодавно президент України одному з керівників апарату Вищого Господарського суду присвоїв звання заслуженого юриста України. Парадокс полягає в тому, що цей чоловік ніколи не був юристом. Проте став заслуженим, – бідкається Григорій Ісакович. – Свого часу він незаконно приватизував підприємство, що належало Спілці кінематографістів України з допомогою чиновників райдержадміністрації. Арбітражний (нині Господарський) суд Києва став на бік кіномитців, визнавши приватизацію незаконною. У касаційному порядку Вищий Арбітражний суд відхилив ухвалу міського. Незважаючи навіть на ухвалений парламентом закон, у якому зазначається, що всі підприємства союзних громадських організацій, які знаходяться на території України, належать відповідним громадським організаціям України. Себто підприємство Спілки кінематографістів приватизації не підлягало. Одначе і Президія Вищого Арбітражного суду проігнорувала протест заступника генпрокурора щодо неправильної реакції самого суду. Тож згодом вищезгаданий ділок вигідно продав незаконно приватизоване підприємство, розбагатів, став самодостатнім, а тепер – із посвідченням заслуженого юриста у Вищому Господарському суді України. Це – типовий вияв корупційних дій, якими мали б зацікавитися відповідні державні служби. Але, напевно, цьому панові потрібно поїхати за кордон, аби врешті-решт наше суспільство бодай дізналося, хто стоїть біля керма такої важливої інституції.
Хоч як парадоксально звучить, але дебати на круглому столі зайвий раз переконали: в Україні нині модно бути корупціонером. Зрозуміло, високопосадовим. І тобі за це щось та буде. Приміром, статки зростатимуть! Знову ж таки неправедним шляхом. Якщо ж серйозно, то сьогодні Україні архіпотрібен прецедент. На кшталт південнокорейського. Адже там за корупцію не жаліють навіть перших осіб держави. От тільки нашим високопосадовцям позичити б політичної волі…