Мур у бур’янах: поза законом, але під охороною
Новорічні і різдвяні свята не всі в Києві святкували. Дехто у поті чола працював. Півкілометра залізобетонного муру виросло за ці дні на землі, що століття не освоювалася, заростала чагарниками.
За останні десять років на ці кущі й бур’яни, що посеред півострова Водників у Голосіївському районі столиці, задивлявся не один олігарх. Не лише на занедбану ділянку, а й на сади з обох боків півострова, що належать садовому товариству «Блакитна затока». Перманентно тут розгорялися різноманітні конфлікти між садоводами й заїжджими «гостями»-багатіями. Про це «Вечірній Київ» вже писав 19 лютого 2002 року у публікації «Сад серед Дніпра хочуть «проковтнути». Цікаво, що свого апогею ці суперечки набувають щоразу перед виборами мера Києва. Як тоді, так і тепер. Найвдаліший час для наступу на міську владу і киян-садоводів. Аби захистити останніх, після виступу «Вечірки» Київрада прийняла рішення про відведення частини земель садовому товариству. Іншу частину у центрі півострова було зарезервовано за товариством до виконання ним вимог природоохоронного законодавства. На все це, а також погодження технічної документації, пішло три роки. І ось торік у жовтні міські депутати проголосували, аби садоводи освоїли й решту чагарників.
Але через місяць з… Фастова надійшла інша звістка: тамтешній суд ухвалив призупинити рішення Київради і до закінчення судової суперечки заборонив будь-що робити у цих бур’янах. «Чому у Фастові вирішують проблеми Києва – хай з’ясовують ті органи, що покликані боротися з корупцією. Але ми, як законослухняні громадяни, не освоюємо цю землю до вердикту суду, але й завод не повинен цього робити», – каже представник правління садового товариства «Блакитна затока» Петро Клєщов.
Колись ця земля належала на правах пільгової оренди Київському судноремонтному-суднобудівному заводу. Наприкінці 80-х завод через фінансову скруту переклав сплату земельних податків на садоводів – здебільшого своїх тодішніх чи колишніх робітників, які освоїли вільні землі під городи. Починаючи з 1994-го, керівники заводу щороку в листах до Київради відмовлялися й від неосвоєної садоводами ділянки, яка по суті опинилася у центрі садового товариства. Депутатам Київради та працівникам різних служб її виконавчого органу довелося поламати голови над тим, що робити з цією землею.
28 березня 2002 року Київрада у Генплані розвитку Києва віднесла цю ділянку до рекреаційної зони, а через два роки прийняла зміни до Генплану, згідно з якими вся територія півострова відводилася під садівництво. Генплан, до речі, передбачає винесення усіх промислових об’єктів з прибережної території, як цього вимагає природоохоронне законодавство. Новий профіль земель півострова торік ще раз було підтверджено Містобудівною радою і Київрадою у схемі детального планування території. Що й дало підстави депутатам виділити ще дев’ять гектарів неосвоєних земель садоводам.
Час біг. І нове керівництво заводу змінило свою думку. Коли «Вечірній Київ» уперше висвітлював конфлікт садоводів з відомим олігархом, керівники заводу були на боці садоводів. Але через місяць після нашої публікації, у березні 2002 року, директора заводу Віктора Іонова було вбито на його дачі. Злочин досі не розкрито. Далі були суди-пересуди за право керувати заводом. Юридична суперечка не закінчилася дотепер. Однак нині у цей конфлікт вже фактично втягуються Київрада і садоводи. Нове керівництво заводу подало на Київраду у міський Господарський суд, вимагаючи скасувати рішення щодо півострова Водників. Хоч як це дивно, але представники заводу, відстоюючи своє право на землю, посилаються на те ж рішення Київради, яке вважають неправомірним. Бо у цьому документі сказано, що землю «вилучено у заводу». А якщо «вилучено», значить, вона колись таки була їхня! Ось така логіка. А Генплан – ніби й не документ. «Жодного документа про те, що саме заводу належить земля, немає» – заявив у суді 13 січня Дмитро Шмонденко, головний спеціаліст управління правового забезпечення секретаріату Київради.
Тим часом, поки у судах вирішується доля землі, два будівельні крани самовільно огороджують її залізобетонним муром. «Не розібравшись, ставлять навіть по городах, які були відведені садоводам ще 2002 року і на які є акти на права власності», – каже Петро Клєщов. Працівники районної інспекції Київзему склали акт про порушення. Свій акт подали до Київради також і представники управління з благоустрою. Задокументував усе це дільничний міліціонер. «Беркут» двічі приїжджав, – розповідає садовод Леонід Набок, – але міліції все це не цікаво. «Якби була бійка, то арештували б когось», – кажуть правоохоронці. Незважаючи на усі приписи про призупинення спорудження муру, бригада робітників працює щоденно. Ще більше чоловіків у камуфляжі охоронної фірми їх охороняє. «Моя ділянка повністю заблокована – хоч криком кричи. Там, де має бути за кадастровим планом дорога, тепер стоїть височенний мур. Не те, що під’їхати до своєї законної ділянки не можу, йти доводиться по чужих садибах, через паркан у сусідів перелазити», – бідкається Олексій Сватовий.
Коли на півострів Водників приїхали кореспонденти «Вечірнього Києва» та телеканалу «Київ», то кранівник, вискочивши до журналістів з ломом, погрожував розбити телекамеру. Свою агресивність пояснив тим, що «дачники обіцяли нас тут постріляти». Ніхто з робітників, ні жоден з п’ятнадцяти охоронців не пред’явили журналістам та представникам правління садового товариства своїх документів. Ні посвідчень, ні ліцензії на охоронну діяльність, ні навіть письмового розпорядження дирекції заводу споруджувати паркан. Відмовилися навіть називати свої імена. Не лише журналістам, а й міліціонерам, які через таку «конфіденційність інформації» не мали з кого взяти підпис під протоколом-попередженням про призупинення робіт. Зате ці «озброєні невідомі» залюбки штовхали у плечі журналістів й погрожували садоводам. «Ви наш кран заберете!» – пояснювали свою поведінку.
Днями 107 членів садового товариства звернулися по допомогу до прокуратури, суду і до Київського міського голови Олександра Омельченка й депутатів Київради. Вони вимагають припинити «самовільне захоплення земель озброєною групою найманців горе-політиків». Скажете, до чого тут політика? На думку садоводів, за цим конфліктом стоїть кілька народних депутатів. Щоправда, голова Спостережної ради заводу Євген Дорошенко у розмові з журналістами заперечив це. Хай воно як, а садоводи (більшість яких є нинішніми чи колишніми робітниками цього підприємства) наполягають, що без цих народних обранців тут не обійшлося (для з’ясування так це чи ні, поки не називатимемо прізвищ). «Дах у них міцний, як цей залізобетонний мур», – каже член товариства Олексій Сватовий.