Назарбаєв у пошуку союзників

Боротьба за регіональне лідерство в Центральній Азії останнім часом усе більше загострюється. Китай, Росія й особливо США намагаються максимально втягнути центральноазійські країни в орбіту свого впливу, використовуючи економічні, політичні й військові важелі. Водночас, значні запаси каспійських вуглеводнів дають шанс лідерам держав Центральної Азії розкладати власний зовнішньополітичний пасьянс, що дає змогу досить ефективно балансувати на грані стику світових інтересів.

Яскравим і успішним прикладом виконавця власної політичної партії є Казахстан, який нещодавно втретє переобрав свого беззмінного лідера Нурсултана Назарбаєва. Звісно, для Європи третій термін президентства – нонсенс. Проте, отримавши понад 90 відсотків голосів  підтримки, тим самим Назарбаєв одержав політичну індульгенцію на Заході. Для цього він продемонстрував своїм громадянам програму внутрішнього розвитку країни, засновану на зростанні ВВП майже втричі, входженні Казахстану в п’ятірку головних країн-експортерів зерна й у десятку – експортерів нафти.

В умовах загострення світової боротьби за енергоресурси необхідна неабияка політична віртуозність, щоб підтримувати позитивний баланс у відносинах з основними світовими силами. Політична фігура Назарбаєва і справді дивує. Завдяки численним візитам різних представників владного істеблішменту США, йому вдалося переконати їх у тому, що саме він є стабільним гарантом забезпечення ефективної політики Вашинґтона в регіоні.

Незважаючи на американську підтримку, найбільшого свого партнера Назарбаєв і досі вбачає у Кремлі. Так, наприкінці листопада в Астані було підписано нову п’ятирічну  угоду з російським «Газпромом»  про багатомільйонний транзит середньоазіатського і російського газу по території Казахстану і в зворотному напрямку.

Балансуючи на енергетичному канаті між глобальними світовими гравцями, Казахстан поки досить упевнено відстоює свої національні інтереси, продаючи нафту і газ усім зацікавленим сторонам. Україна цілком може претендувати на свою частку казахського енергетичного пирога, виробляючи власну концепцію національної енергетичної безпеки.