«Ляпіс Трубецькой» дивиться на кістку
Складно знайти музикантів більш веселих, іронічних, самокритичних та в міру ідіотичних, ніж Сергій Міхалок та Павло Булатніков – це лідери білоруської групи «Ляпіс Трубецькой». Вони саме працюють над новим альбомом, спільною піснею із колегами із Молдови «Здоб ші Здуб», а також доволі часто навідуються до Києва з концертами та цікавими ідеями.
– Віднедавна ми, навіть коли п’ємо сік, завжди говоримо гарні тости: вода несе в собі інформацію і, коли п’ємо, то вбираємо в себе інформацію, – розповідають «Ляпіси».
– Ще якимось чином намагаєтеся дотримуватися здорового способу життя?
– Ходимо до спортзалу, катаємося на екстремальному гірському велосипеді. У Мінську багато будівництв та велодромів, які збереглися ще з радянських часів. На вулицях страшно кататися, адже і водії, і перехожі ненавидять велосипедистів. Крім того, ми загалом «просвітлені» люди. Віримо в чарівництво, привидів, магію слів та чисел, читаємо Ошо, Блаватську та Гурджієва. Звісно, ззовні ми не схожі на прихильників магії, але по-своєму віримо в неї.
– Як ставитеся до численних розіграшів на радіо та телебаченні?
– Із одного боку, це справді цікаво, але, якби нас так намагалися розігрувати, ми не дозволили б над собою знущатися. На жаль, і далі матимуть популярність розіграшів, де людина має виявити свої гірші якості. Ці розіграші – своєрідне дзеркало нашого суспільства.
– Ви самі не хотіли б бути ведучими якоїсь телепрограми?
– Не хотілося б узагалі бути на екрані телевізора. Тому ми навіть участі в різноманітних ток-шоу, куди нас часто запрошуєть, не беремо. Якщо станеш залежним від телебачення, з’їдеш з глузду.
– Усе ж «Саша і Сирожа» – доволі успішний телепроект.
– Це – пауза, розвага. «Саша і Сирожа» розвивалися з мого особистого хобі, – каже Сергій Мішалок. – Багато часу приділяється виробництву, а не розвитку цього проекту. До речі, плануємо випускати комікси. Вони будуть серйозними та розрахованими на людей, що їздять в електричках. Наші комікси продаватимуть поряд із газетою «Бабушка» та збірками сканвордів, і надруковано їх буде на звичайному газетному папері.
– Є місце, де ви нізащо не погодились би виступити?
– Можемо виступати де завгодно, адже нам не потрібна гримерка з канделябрами. Головне – аби гроші платили. Тоді можемо дати концерт навіть у відділі жіночої білизни. До речі, для власного задоволення виступаємо абсолютно безплатно в різноманітних клубах та на альтернативних концертах, разом із друзями.
– Як з’явилася ідея спільної композиції з групою «Здоб ші Здуб»?
– «Ляпіс Трубецькой» – це суцільна естрада, навіть якщо пісні звучать як панк, ска чи реґґі. Нам не вистачає ритмічної складової, використання народних інструментів. У «Здоб ші Здуб» усе це є. Спрямованість спільної пісні буде позитивною. Поки що немає часу засісти за роботу, але ми постійно обмінюємося нотатками. Ось незабаром зустрінемося на спільному концерті в Мінську – саме буде привід попрацювати над піснею.
– Чи не плануєте ви наснажити її прихованими посланнями, як це робили музиканти у 70-х роках?
– Навіть не знаю, чи можливо це взагалі. На людину краще діяти прямими закликами. Звісно, використання різноманітних 25-х кадрів у музиці допустиме. Особливо, якщо музиканти мають на меті перебудувати слухачів, налаштувати їх на певний лад. Але, скажімо, «Океан Ельзи» – колектив серйозний і таких фокусів собі не дозволить. Група і так несе певну ідею, власну гармонію та філософію.
– Яка зірка вам найбільше до вподоби?
– Кортні Лав, Пі-Джей Харві, Кайлі Міноуг, Мадонна. У мене навіть дружина на них схожа – мабуть, підсвідомо обирав. Мені не подобаються рок-співачки, які намагаються притлумити власну сексуальність і стать. Не маю претензій до їхньої творчості, але як чоловікові вони мені не надто подобаються.
– Ви зберігаєте свої рентгенівські знімки?
– Нещодавно мене родина змусила перебирати вдома папери, і я знайшов купу цікавих, але не надто корисних речей. Зокрема, перший комікс «Саші і Сирожі» 1994 року, афішу з першого рок-фестивалю, на якому виступав «Ляпіс Трубецькой» тощо. Такого добра набралося чотири валізи. Там же знайшов рентгенівський знімок своєї зламаної ноги. Так ось: багато чого викинув, а його залишив. Треба дивитися на власну кістку – це ж своє.