Ікони покаяння

Нині 135 тисяч наших співвітчизників перебувають за ґратами. Перевиховують їх там не лише завдяки виконанню певної роботи, а й – образотворчим мистецтвом. Підтвердження тому – виставка, яка щойно відкрилася в приміщенні Державного департаменту України з питань виконання покарань.

Торік уперше у вітчизняній пенітенціарній системі було оголошено творчий конкурс. На нього відгукнулося багато в’язнів. Їхні творіння виставляли в установах обласних центрів і міст України. Членам журі довелося добре попріти й почухати  потилиці, аби визначити кращі з кращих. До фінальної частини конкурсу потрапило 250 робіт. На релігійну тематику. Тут – і різьблення по дереву, і шиття, і графіка, і живопис, і лиття, іконографічне зображення тощо. Одне слово, іди й дивися. І, зрозуміло, насолоджуйся.

Відкриваючи виставку, глава української пенітенціарної системи Василь Кошинець зазначив, що кожна представлена робота – це проявлення душі людини, яка відбуває покарання. А завтра може опинитися на волі. Судячи з представлених творінь, багато хто з цих людей вже готовий до повернення в суспільство.

– Такий проект має величезну користь, – каже голова синодальної богословської комісії УПЦ, архієпископ Львівський і Галицький Августин. – Засуджені через твори мистецтва показують свої настрої, запити, мрії… І, до речі, висловлюють своє покаяння.

Переглядаючи представлені витвори мистецтва, громадяни мають збагнути: люди, котрі сьогодні відбувають покарання, нічим не відрізняються від тих, хто – на волі. Вони колись спіткнулись і впали. Тож треба допомогти врятувати душі. Саме на такі думки й наштовхує виставка.

А тим часом представники журі виказують щиру розгубленість. Більшість із них не належить до професіоналів у сфері образотворчого мистецтва. Тож їхнє око милує фактично кожен експонат. Проте згодом, схоже, усе ж буде визначено переможців і призерів.

У всіх номінаціях. Автори-щасливчики отримають призи. А решта – заохочувальні подяки керівника Держдепартаменту. Це – обіцянка самого Василя Кошиця.– Яка подальша доля експонатів? – розмірковує Василь Васильович. – Поки що виставка триватиме в Держдепартаменті. Охочі зможуть її відвідувати за колективними заявками – у нас все ж режимна структура. Потім плануємо організувати загальний доступ до робіт засуджених. Сподіваємося, що творіння наших підопічних сприйматимуться не лише як мистецький твір. Вони, на мій погляд, закликають до взаєморозуміння в суспільстві, виказують непідробне бажання ув’язненого стати законослухняним громадянином.

Виставка, безумовно, не комерційна. Але якщо раптом хтось із відвідувачів захоче придбати якусь роботу, будь ласка. Виручені кошти буде переказано на особистий рахунок автора.
Ось такий уперше започаткований у вітчизняній пенітенціарній системі незвичайний захід, треба розуміти, сприятиме суспільному діалогу. Його мета – відповісти на чимало запитань, які виникають у суспільстві щодо виконання кримінальних покарань.