Ризик у «Штольні»
У квітні 2006 року на екрани одразу тридцяти найбільших кінотеатрів України вийде перший вітчизняний молодіжний трилер «Штольня» – україномовний, знятий нашою знімальною групою за власний кошт.
Одразу ж після прем’єри стрічка поїде на кілька десятків світових кінофестивалів, переважно спеціалізованих на фільмах жахів. Утім, продюсер, оператор та співавтор сценарію Олексій Хорошко зазначає, що фільм, усе ж, не фестивальний, головна мета «Штольні» – розважити глядачів.
Сюжет «Штольні» не відрізняється від більшості таких історій: п’ятеро студентів історичного факультету вирушають на археологічну практику в супроводі свого професора. Герої випадково наштовхуються на підземелля, де, ймовірно, сховано ідола язичницького бога Перуна. Про його знахідку професор мріяв усе своє життя. На початку фільму історія розгортається спокійно, ми спостерігаємо за юними студентами та їхнім веселим життям. Аж раптом професор зникає за вкрай загадкових обставин, студенти загубили карту штольні, трапляються містичні події... Є кров, спецефекти і все, чого вимагає жанр, зазначають автори фільму. Та все ж стрічка, за всіма ознаками, унікальна, бо, по-перше, в Україні й досі не знімали трилерів, по-друге, те, що все у фільмі українське, змусить саме нашого глядача лякатися найбільше.
«Загалом, якщо придивитись уважніше до сюжетів більшості фільмів, побачимо, що всі вони банальні, – розповідає пан Хорошко. – Та чомусь усе одно люди відвідують кінотеатри. У «Штольні» – все рідне для українського глядача, все має викликати відчуття того, що така історія могла б трапитися і з ним. У фільмі – наша природа, наші люди, наша мова… Крім того, ми ще знімали деякі місця Києва, а також Політехнічний інститут».
Олексій Хорошко розповідає, як саме йому спало на думку зняти перший український трилер: «Якось я їхав у метро над Дніпром і згадав, як мама в дитинстві розповідала, що у наддніпрянських пагорбах є печери, де жили монахи, і що, загалом, Київ увесь – у печерах. Я одразу подумав, що було б цікаво зняти історію про моїх ровесників, які загубилися в такому таємничому місці. На той час мені вже набридло знімати рекламу та відеокліпи, хотілося створити кіно, цікаве передусім глядачеві». Випадково Олексій знайшов у лісі неподалік Києва, біля села Білогородка, покинуту підземну систему, побудовану ще 1939 року, яка мала бути командним пунктом оборони Києва. Саме це загадкове місце, за порядком у якому ретельно стежить місцева влада та яке час від часу відвідують іноземні туристи, стало головним героєм «Штольні». Саме тут місяць тривали зйомки. Причому під землею було дуже холодно, хоча й працювали влітку, а коридори та кімнати штольні завузькі, що створювало додаткові складнощі під час знімального процесу. До того ж серед місцевих жителів побутує легенда, що нібито двоє хлопців якось загубилися в потаємному ярусі, який засипано та закрито люком. Тож сама атмосфера надихала на створення фільму жахів!
Режисер стрічки та співатор сценарію – Любомир Кобильчук навчався в кінематографічній студії в Німеччині, після чого в Києві займався зйомкою реклами. Олексій же закінчив Інститут кіно і телебачення при КНУКіМ за спеціальністю оператор. Тож для обох митців «Штольня» є дебютною кінематографічною роботою. «Штольня» належить до малобюджетного кіно. «Зовсім невідомо, чи окупиться фільм – ми усвідомлюємо, що ризикуємо, – кажуть молоді кінематографісти. – Складно ще й тому, що досі жодна українська стрічка не йшла в масовому кінопрокаті. Кількість кінотеатрів в Україні не досягла критичної цифри – тобто такої, аби кіно, що в них демонструється, окуповувалося, щоб знімальні групи отримували б кошти на наступні проекти».