Із правом безправні
Земельні чвари та конфлікти дедалі частішають. Нині чубляться не лише за гектари столичної земельки, призначеної для будівництва елітних багатоповерхівок, а й за мізерні сотки. І це не викликає жодного подиву, бо на кону – чималі гроші. Приміром, за 10 соток землі під будівництво приватного будинку правлять у середньому 100 тисяч доларів. Для пересічного киянина така сума – забезпечене майбутнє. Тож чому не позмагатися за ласий шматочок? Тим більше, що закони дозволяють. Хоча не для всіх вони однакові.
Кілька мешканців Шевченківського району, завітали до редакції, розповіли, що вже давно намагаються використати своє законне право й отримати у власність невеличку земельну ділянку. Лише по одній сотці, на якій знаходяться їхні гаражі. Із 1986 року вони оббивають пороги чиновницьких кабінетів. Проте марно. Учасників Великої Вітчизняної війни, чорнобильців, інвалідів, котрі згідно із чинним Земельним кодексом мають право на першочергове отримання у власність землі, водять по колу впродовж двадцяти років! Так би мовити, естафетно передають із кабінету в кабінет.
– Вирішили ми об’єднатися в кооператив, – розповів 63-річний інвалід II групи Юрій Буїстов. – У владних кабінетах дізналися, що оформлення необхідної документації забере багато часу і зусиль.
Тож походили, походили по інстанціях і якогось дня відмовилися від цієї безнадійної справи. Вирішили користуватися неприватизованою землею. Зрозуміло, тоді й гадки не мали, що незабаром у неї з’явиться господар.
У путах 23-го номера
– Спочатку земельною ділянкою, де знаходяться наші гаражі, зацікавився дільничний міліціонер, – каже Георгій Пісоцький. – А потім об’явився новий землевласник.
Втрутився за його позовною заявою й суд. Однак повістки про витребування громадянином Марченком земельних ділянок із незаконного володіння на вулиці Ясногірській, 23 отримали лише четверо господарів гаражів. Хоча на спірній території їх 8. Тож на судове засідання з’явилися усі.
Із додатків до позовної заяви стало зрозуміло: новий землевласник подавав заяву до Шевченківського райуправління міліції про порушення кримінальної справи проти цих людей. Однак у цьому йому було відмовлено за відсутністю складу злочину. Але увагу більше привертав інший документ – державний акт на право власності на землю. Земельна ділянка значилася за 23-ім номером. Однак за цим же номером стоїть приватний будинок, який належить зовсім іншій людині. Пан Капустенко вже багато років займає цю землю, має там будинок. Рішення про виділення йому землі датовано набагато раніше, аніж у пана Марченка. Тому цілком природньо, що він обурився порушенням його прав власника. Коли громадянин Марченко почув у суді від відповідачів про такий казус, його обуренню не було меж. Молодий лікар збагнув, що він не зможе бути прописаний за однією і тією ж адресою з чужою людиною. А тим паче, – побудувати будинок…
За що ж судитися?
За вимогами й порядком набуття права власності на земельну ділянку співробітники Управління земельних ресурсів КМДА мали провести цілу низку заходів. По-перше, із кожним власником земельної ділянки потрібно було узгодити межі, територію проїзду. По-друге, виділену землю треба було відділити спеціальними кілочками.
Управління архітектури й будівництва мало б призначити земельній ділянці відповідний номер, який логічно продовжував би сусідські. А вже годі казати про обов’язкову довідку землеупорядника про обстеження земельної ділянки, де, безперечно, має значитися, що вона вільна, інакше її ні в якому разі не виділили б. Щодо реакції сусідів, які, до речі, подали до суду свої заяви через порушення їхніх прав, то ніхто з ними нічого не погоджував. Вірогідніше за все, обстеження на місцевості взагалі не проводилося, бо, погодьтеся, просто неможливо не помітити восьми металевих гаражів. А от поява двох державних актів на земельну ділянку під одним і тим самим номером – узагалі дивина. Неозброєним оком видно, що справу в землеуправлінні зшили білими нитками й підсунули на розгляд сесії Київради. Депутати, звісно, не в змозі простежити за всіма ділянками та документами по них. Та й розміри порівняно з масштабами міста надто мізерні. У вирішенні цього питання треба знати місцевість. А це – прямий обов’язок районного землеуправління.
Редакція направила офіційний запит з проханням роз’яснити ситуацію. У відповіді зазначалося, що питання вивчено і право власності за цим номером належить громадянину Капустенку, який має там приватний будинок. Стосовно ж нового землевласника пана Марченка, то: «…у Головному управлінні підготовлено справу щодо внесення змін до рішення Київської міської ради… у частині змін адреси земельної ділянки, яку після погодження у Головному управлінні буде передано на розгляд та затвердження Київської міської ради…» Іншими словами, начальник відділу–головний землевпорядник Шевченківського району Леонід Чемерський визнав, що припустилися помилки.
Терміново переобладнати авто
Земельну ділянку розміром 0,10 га громадянин Марченко отримав безоплатно, згідно зі статтями чинного Земельного кодексу «Про безоплатну передачу в приватну власність земельної ділянки». Деякі юристи запевняють, що таке ж право, навіть пріоритетне, мають і власники гаражів, які користуються цією землею понад 15 років. Проте останнє слово має сказати суд. Власники гаражів повинні довести своє пріоритетне право, а новий господар землі – продемонструвати, чим його заслуги вагоміші за здобутки учасника Великої Вітчизняної війни, інваліда II групи, чорнобильця. А раптом з’ясується, що він більше, ніж ті люди опікується цією землею чи облаштував там якусь невидиму споруду?
Поки що ж власникам гаражів продовжують надходити кумедні відповіді. Ось одна з останніх, направлена інвалідові II групи: «Якщо б ваше авто було з ручним управлінням, ми надали б можливість передати у власність земельну ділянку для будівництва індивідуального гаража…».