Олександра
…Гадаю, річ не тільки у враженнях від щойно проглянутого нами телесеріалу «Майстер і Маргарита». І звісно ж, не в тому, що Будинок-музей М.Булгакова на Андріївському узвозі зовсім по сусідству від місця, де ми в передостанній день минулого року зібралися із дуже сумного приводу. І, тим більш, не в тому, що на титульному листі книги, яку вручав присутнім відомий український скульптор і кінорежисер Ростислав Синько, замість авторського підпису всі побачили печатку з назвою музейної установи, в якій, хоч-не-хоч, звучить корінь «майстер»…
Що вдієш, така звичка – розкривати книжки навмання. І перша сторінка кольорової фотовкладинки «Із сімейного альбома» змусила буквально завмерти: Маргарита!.. Трохи зажурена, заглиблена в себе неземна краса… На інших світлинах ця магія, по-перше, зовнішньої подібності, по-друге, відповідності булгаковському образові, безслідно зникає, а тут… Але ж під знімком, датованим 2003 роком, зовсім інше ім’я…
Минув рік, як не стало талановитої дослідниці, тонкого знавця мистецтва взагалі й народного – зокрема, самобутньої художниці Олександри Синько. Її картини, переважно із серії «Міфофантастика», прикрасили одну з невеликих, але затишних зал музею-майстерні Івана Кавалерідзе на Андріївському узвозі, де зібралися рідні і найближчі друзі.
Написані в сюрреалістичному дусі, вони можуть викликати асоціації і з творами Босха, і з «Капрічос» Гойя, і з мотивами Сходу, а комусь (знову-таки під недавніми враженнями) захочеться побачити й персонажів з бенкету у Воланда («Вибір»)…
Але як обминути справжній науковий і мистецький подвиг Олександри Синько – ґрунтовне дослідження «Новаторство Архипенка»? Жінка, яка прожила коротке, але яскраве й насичене подіями життя, по суті, повернула Україні видатного Майстра, скульптора, перед генієм якого давно скидав капелюха вибагливий Захід, от тільки визнання у себе на батьківщині цей пророк ніяк не міг дочекатися. І далеко не відразу і аж ніяк не однозначно сприйняли в Україні працю Олександри Синько. Даруйте вже за паралелі, але ця стоїчність, наполегливість і самовідданість дослідниці, її трепетне ставлення до постаті Олександра Архипенка не може не викликати, по-перше, захвату і щирої поваги, по-друге, все того ж порівняння: роман про Понтія Пилата Маргарита оцінила глибше і захищала самовідданіше, ніж сам його автор – Майстер… А ще в доробку О.Синько оригінальні праці про творчість Івана Кавалерідзе, Бориса Плаксія, Віри Томашевської, Валерія Франчука…
«Вона поспішала жити», її життя «обірвалося на злеті»… Здавалося б, звичайні слова, але в контексті зазначеного вище вони набувають особливо трагічного змісту. Представниця славних українських родів – Капельгородських, Синьків, – які б іще гори нашої духовності змусила вона йти до «магометів», як би ще могла дивувати світ відкриттями мистецької України. Але й спадок, який вона залишила, дає змогу говорити про вагомий слід у нашій культурі і вдячну пам’ять нащадків.