«Різдво» з президентом
Певно, несподіванка для багатьох: на великій виставці ікон, рушників, вишитих сорочок, предметів народного побуту, що експонуються в Українському домі, – багато і речей із власної колекції Президента України Віктора Ющенка.
Але ж не новина: Віктор Андрійович давно захоплюється українськими старожитностями – народними традиціями, звичаями, малярством. Особливий його інтерес – до старовинних українських ікон, бо то ж – наша духовність, що передавалася від роду до роду. На іконах уся Біблія виписана. Із давніх-давен у багатьох українських хатах висів цілий іконостас – це був світ наших предків.
У ці дні святок, коли вшановуємо Новонародженого Христа, який прийшов Спасителем у світ земний, подовгу вдивляючись в ікони, намолені стількома поколіннями християн-українців, переймаємося їхньою світлою аурою, що несе віру та просвітлення.
У експозиції «Різдво», що триватиме до 15 січня, – багато ікон Богоматері, Небесної Цариці, яка породила Спасителя для роду людського. Такі ікони із різних областей України – окраса і збірки президента нашої країни. Це – «Богоматір та архистратиг Михаїл» «Пресвята Богородиця» – XIX століття, Буковина. «Богородиця з Дитям, святий Микола, Свята Варвара» – XIX століття, Східне Поділля. Із збірки президента тут – ікони «Різдво Христове» – XIX століття, Західна Україна, «Ісус Христос» – XIX століття, Черкащина.
У експозиції бачимо і свічники, і килим тканий XIX століття із Гуцульщини. Ще – рушник тканий «кролевецький» XX століття із Сумщини та ще чимало ужиткових речей українського побуту минулих століть.
Ще задовго до того, як Віктор Ющенко став нашим президентом, мені розповідав про його захоплення директор Центру народної культури «Музей Івана Гончара» Петро Гончар:
– Я давно знаю Віктора Андрійовича. Він мені близький по духу: колекціонує українські старожитності. Він зі своєї домашньої колекції ще кілька років тому передав до нашого музею народні картини, давню плахту з Полтавщини. Він відвідує наш музей, коли проводимо акції, відкриваємо виставки.
А я пригадую, як всенародно обраний президент Віктор Ющенко, позаторік присягаючи на Майдані, сказав: «Я невтомно доглядатиму сад нашої культури».
З дитинства в хаті батька, Івана Гончара, «зрісся» з творами народного мистецтва і Петро Іванович Гончар. У його етнографічній колекції, яку успадкував від Івана Гончара й передав до музею, – 15 тисяч експонатів XVI – XX століть, що їх збирав Іван Макарович протягом багатьох років, об’їздивши-обходивши Україну. Петро Гончар по-синівськи зберігає обереги нашого народу, популяризує їх.
Та «гончарівня», хата Івана Макаровича – напівпідпільна народна інституція, ще в тоталітарні часи, в 60-х роках минулого століття давала живицю національного самоусвідомлення. Там творча інтелігенція, молодь, святкували Різдво Христове, колядували й щедрували, збиралися за давніми народними звичаями на свято Маланки, Василя і несли-зберігали ті традиції. Із цієї багатої збірки Петра Гончара бачимо на виставці ікону «Недремне Око» – XIX століття, походження невідоме. Ще – тканий килим XIX століття з Одещини, також торбу на коня – XIX століття із Гуцульщина.
Експонується колекція вишитих жіночих сорочок із Буковини – це збірка великого ентузіаста, відомого режисера Василя Вовкуна.
В експозиції – ікони та рушники із Черкащини, із Центральної України – народознавця Лідії Лихач.
Завершує виставку друковане панно, де подається один із варіантів пісні про водіння кози, відтворений Гнатом Хоткевичем у 30-ті роки XX століття на Слобожанщині.
Що більше занурюєшся у рідні витоки, то все більше хочеш пити-вбирати цю живу водицю.