Ой, гоп, черевички!
У студента в кишенях частенько вітер свистить. А якщо ще й стипендії не отримує! Ганну фінансують батьки та щедра бабуся Любов Олексіївна, яка ніколи ні в чому не відмовить онуці.
Ось і нещодавно дівчині потрібні були нові черевички. Із сімейного бюджету на таку покупку виділила їй 300 гривень. Начебто й сума немала, проте модельного взуття за них не купиш. Та все ж дівчина не сподівалася, що придбає за такі гроші черевички одноразового користування. А вибрала вона їх у престижному магазині у центрі Києва й заплатила 290 гривень. Наступного ж дня взула і забула, що вони є на ногах – легкі, зручні, модні (однокурсницям навіть дуже сподобалися). Тож ходила у них цілий день втішена. А ввечері засмутилася і розплакалася. Чому? Та десь загубила набійку на каблуку й не побачила, що ходила без неї. Звісно, підбор дещо зіпсувався.
Бабуся за черевики і мерщій до магазину. Продавець, як належить, запропонувала покупцеві написати заяву і забрала черевики, пообіцявши усе з’ясувати з керівництвом. Та наступного разу вона вже була категоричнішою: мовляв, ми можемо лише відремонтувати каблук.
– І дасте гарантію, що завтра він не відпаде? – стояла на своєму Любов Олексіївна. – А якщо загубиться й інша набійка? Виходить, я маю ходити до вас щодня або ж через день.
– Що можна порадити у такій ситуації? Взуваючи обновку, на всяк випадок прихопіть запасну пару: а що, як раптом відвалиться каблук, чи відклеїться підошва. Влітку можна й босоніж пройтися по місту, а ось у холодну пору року – складніше. А якщо серйозно, то я порадила нашій читачці Любові Олексіївні звернутися до Головного управління з питань захисту прав сподживачів, що на вулиці Сагайдачного, 29-а (тел. 463-70-33).
У іншого читача «Вечірки» Бориса Романовича Злотнікова виникли схожі проблеми: товар, який він придбав на вуличній розкладці, теж має певний стосунок до черевиків. Пенсіонер купив клей, точніше два: ПВА-4 за 2 гривні і супершвидкий-88 за 5 гривень. У першого – термін зберігання необмежений, у другого – лише 12 місяців.
– Але жоден із них не годиться, – обурювався чоловік. – Ось погляньте, що у цих тюбиках, – вода, а не клей. А мені треба підклеїти черевики, які їсти просять. Сім гривень викинув на вітер.
На відміну від попередньої нашої читачки, він не може поїхати туди, де купував цей неякісний товар – здоров’я не дає змоги. Пробувала і я розшукати той вуличний прилавок – даремно, його вже немає на тому місці. Либонь, прилаштувалися десь на іншій тролейбусній зупинці. Якби Борис Романович мав товарний чек, то він міг би захистити свої права споживача у відповідному управлінні чи навіть у суді.
Ярина ОСТРОЗЬКА