Літали й падали
Для більшості українців 2005-й виявився зовсім не таким, як попередні: це перший рік влади Помаранчевої революції. Рік великих надій і розчарувань, помітних здобутків і грандіозних скандалів, втішних перемог і не очікуваних криз...
«Американські гірки»
Саме так охарактеризував (і зробив це дуже влучно) рік, що минає, політолог Володимир Фесенко. Починався 2005-й із піднесення: урочиста інавгурація Віктора Ющенка, призначення прем’єром Юлії Тимошенко, публічне формування уряду. Діяльність першого Кабміну часів нової влади не завжди відзначалася професіоналізмом. Міністри припустилися деяких помилок, що призвели до кризових ситуацій, але через це рейтинг довіри до них не дуже-то й знижувався. Водночас Кабмін Юлії Тимошенко міг записати до свого активу боротьбу із корупцією, перегляд бюджету та чимало здобутків у соціальній сфері. Завдяки цим крокам, а також харизмі екс-прем’єрки, і народ підтримував владу. Але тільки до вересня.
А потім на «американських гірках» сталося найбільше падіння. Раптові одкровення Олександра Зінченка, сварка Петра Порошенка та Юлії Тимошенко і, нарешті, відставка останньої спричинили різке зниження іміджу влади. Новий склад уряду (який переважно не надто й змінився порівняно із попереднім) не став популярнішим. Щоправда, Віктор Ющенко не дуже-то й прагнув цього, адже, за його словами, Юрій Єхануров – у більшій мірі прем’єр-господарник, аніж публічний політик.
Чи не основним своїм здобутком нова влада вважає суттєве розширення рівня свободи слова й демократії. Справді, порівняно із правлінням Леоніда Кучми жити стало вільніше, відчули це й засоби масової інформації. Проте інколи здавалося, що цієї свободи занадто багато: сварки у владних ешелонах виносили на люди, а конструктивних висновків було мало.
Як продавалась сталь. І газ
Президент Центру соціальних досліджень «Софія» Андрій Єрмолаєв окрім непорозумінь між Віктором Ющенком та Юлією Тимошенко називає ще дві ключові події року. По-перше, це продаж «Криворіжсталі». Ми нарешті побачили, як слід влаштовувати відкриту приватизацію. Ажіотаж навколо комбінату створили неабиякий. Тому розв’язання цієї проблеми влада може записати до свого активу (хоча останнім часом на «Криворіжсталі» знову почалися мітинги, бо нове керівництво нібито не виконує своїх зобов’язань).
Ще одна значна подія, яку не міг не відзначити пан Єрмолаєв – звичайно, газова криза. Зрозуміло, що без політики тут не обійшлося. Однак політолог має свою думку щодо скандалу: влада буцімто свідомо пішла на конфлікт із Росією. Чому? Бо в ситуації, коли газ коштуватиме 230 доларів, промисловість стане нерентабельною й чимало олігархів старої закалки почнуть продавати свої підприємства за низькими цінами. Цим можуть скористатися провладні бізнесмени, відбудеться перерозподіл власності.
Не всі експерти, звісно, дотримуються такої думки. Хоча майже ніхто не сумнівається: економікою в газовій кризі й не пахне. Однак наша держава поволеньки вислизає із сфери впливу Росії й, звичайно, північному сусідові це не до вподоби.
Знаковим стало й виведення військ із Іраку. Президент дотримався обіцянки.
Що нас чекає попереду?
Наразі перспективи здаються не вельми втішними. Газовий договір із Росією поки що не підписали. Залишається сподіватися, що потрібні обсяги блакитного палива таки надійдуть із Туркменистану. Напередодні свят демократична Україна подружилася із далеко не демократичним Туркменбаші.
2006 рік, утім, як і минулий, мине під знаком виборів. Заявки до Центрвиборчкому подали понад півсотні партій та блоків. Якщо їх всіх зареєструють, то матимемо 80-сантиметровий бюлетень! Навряд чи це сподобається виборцям, яким довго доведеться шукати потрібну партію. А скільки паперу переведуть... Проте політологи резонно заявляють, що більшість учасників виборчих перегонів – аутсайдери. Бо реально лише шість-вісім партій та блоків здатні боротися за місця у Верховній Раді.
Хоча інтрига все ж зберігається. Бо невідомо, що ж нас очікує після виборів: об’єднання помаранчевих сил, аби сформувати уряд, чи реванш старої влади.
Та хоч би як там було, в новорічну ніч ми зазвичай загадуємо бажання, очікуємо кращого і сподіваємося, що гірше вже не стане.