30 грудня 2005 року, п'ятниця №246 (17657) останнiй номер RSS
Головна КИЇВ МІСТО ГРОМАДА САМОВИДЕЦЬ ГІСТЬ "ЯСК" СПОРТ

 СПОРТ
30.12.2005

Якби я була Снігуронькою…


За сорок дві години до Нового 2006 року мені пощастило зустрітися і домовитись про зустріч з абсолютною чемпіонкою Європи, світу й Олімпійських ігор в Атланті – Лілією Подкопаєвою.

Незважаючи на щільний графік зайнятості (нещодавно уславлена гімнастка стала послом доброї волі ООН), Лілія знайшла час, щоб прийти до МакДональдза на Хрещатику.

Дві чашки чаю в центрі столиці, олімпійська чемпіонка-співрозмовниця – про це можна лише мріяти.

– Ліліє, наша зустріч у МакДональдзі не перша. Минулого разу ви тут стояли за касовим апаратом і продавали обіди на користь хворих дітей. Чи часто ви берете участь у благодійних акціях?   
– Дуже часто. І мені це подобається. Слава Богу, в нашому житті багато добрих і чуйних людей. Завдяки їм наше суспільство навчається жити за законами добра і допомагати нужденним.
– Чи складно бути публічною людиною? Що не крок – тебе всі впізнають, помічають, просять автограф. Плюс нескінченні громадські навантаження, адже ви як посол доброї волі маєте брати участь у багатьох заходах.

– Доброчинність мене не втомлює. І навіть навпаки. Чужа біда, якщо ти зміг чимось зарадити чи допомогти, – загартовує силу волі і не дає душі зачерствіти. Приємно усвідомлювати себе людиною, яка вміє не тільки поспівчувати, а й запропонувати вихід. Та набагато приємніше бачити плоди своєї діяльності. Бути публічною людиною нелегко. Але я не з тих, хто правдами й неправдами намагається бути весь час на очах. Розумію всю відповідальність за свою поведінку, імідж. На тебе звертають увагу, беруть приклад, звертаються за порадою, просять допомогти. Навіть називають зіркою. Але я не холодне бездушне світило. Я передусім людина – відповідальна, але й вразлива.

– Як ви зазвичай зустрічаєте Новий рік? Ваші смаки, відчуття і надії.

– По-перше, для мене – це смак дитинства! Запах хвої. Ялинка обов’язково має бути справжньою, живою, колючою і гарно вбраною. По-друге, я люблю з-під ялинки мандарини, шоколадні цукерки з мигдалем та горіхом і суфле. У яскравих фантиках і красивих коробках. Святковий стіл люблю сервірувати із «родзинкою», з сюрпризом. Зі справжнім шампанським. Та найголовніше, все-таки – це святковий настрій, той веселий і чарівний настрій, який буває тільки вночі під Новий рік. Тоді й гості, і тости – усе від душі.

– Новий рік і Різдво – родинні свята. Ви дотримуєтеся цієї традиції?

– І навіть обов’язково! Торік ми разом з чоловіком Тимофієм вигадали сімейний карнавал. Він одягнув костюм гусара, я була Наполеоном. Улаштували дуель із серпантином. Повеселилися, мов діти – на славу.

– Який новорічний подарунок вам запам’ятався найбільше?

– Кожен новий рік приносить щось нове. Іноді тваринку-хутринку. Іноді букет чудових лілій. Іноді – секрет! Але завжди сто тисяч добрих побажань і заряд гарячих почуттів на цілий рік.

– Якби вам запропонували зіграти роль Снігуроньки, кого ви хотіли б побачити Дідом Морозом? І які подарунки ви принесли б у своєму мішку?

Цікаве запитання... Дід Мороз має бути винятково добрим, щедрим, мудрим. І таких чоловіків в Україні знайшлося б, безумовно, чимало. А якщо вибирати серед спортсменів – тоді я запропонувала б цю роль Андрієві Шевченку або, скажімо, Арнольдові Шварценеггеру. Для мене Арнольд – втілення сили і мудрості. Завдяки наполегливій праці він з маленького хворобливого хлопчика перетворився на кінозірку й спортсмена. І досяг усього, чого прагнув: став знаменитим, заможним, поріднився із Кеннеді, хіба що не посів президентського крісла. Його програми, спрямовані на утвердження здорового способу життя, заслуговують на особливу увагу. А Андрій... Ну, хто не знає нашого Шевченка? Чудовий хлопець і блискучий спортсмен.
– Якби ви розносили подарунки разом з ним, напевно, стали б сперечатися, які м’ячі покласти в мішок: футбольні чи для спортивної гімнастики?

– Ми взяли б ті й другі. А ще ковзани, конструктори, фарби, м’які іграшки, балетні черевички. Усе, що потрібно для творчого розвитку дитини. Для втілення її бажань. Для того, щоб у Новому році хоч би маленькі іскри казки здійснилися.

– На який подарунок сподіваєтеся від Діда Мороза?

– На кошик свіжої суниці! Справжньої, української, не мороженої. Такої, як у нас, в жодній Америці не купиш. А якщо серйозно: знаю, що буде велика робота, наполеглива праця із віддачею і з почуттям задоволення. Це, власне, і робить нас сильними і значущими.

– Спасибі за цікаву розмову. Із Новим Роком!

Констянтин Кравець


30.12.2005   Один за двох.




Статтi


Номери газети


Вакансiї


Контакти


Питання






© Вільна група "Як справи - Київ".

У разi використання матерiалiв сайту,
посилання на "Як справи - Київ" обов'язкове.