Був Стаханов, став «Стаканов»

В ніч на 31 серпня 1935 року молодий гірник Андрій Стаханов видав на гора 102 тонни вугілля і став знаменитістю. За трудовий подвиг шахтарю видали 200 карбованців, замість звичайних 20 і постійний квиток до місцевого клубу. А через півроку його перша дружина циганка Євдокія війнула хвостом, пішла від нього із табором... Свою чесно зароблену Золоту Зірку герой одержав лише у 1970 році – за сім років до смерті. І загинув він через чашку чаю...

Мало хто знає, що гірника-новатора із Кадіевки Луганської області насправді звали Андрієм. Олексієм його перехрестив журналіст. Писав передовицю і наплутав. Він справді був трударем, за великі мозолясті руки у селищі Андрія поважали. І саме тому парторг шахти «Центральна – Ірмино» запропонував йому випробувати новий метод видобутку вугілля: забійник рубає, а крипільники зміцнюють лаву лісом (до вересня 1935 року кожен забійник усе це робив сам).  А далі ідеологічна машина із доволі скромного гірника перетворила його на ідола, від якого клонували стахановців – ткачів, трактористів, доярок. Часто їхні «надої» були дутими.

Крім слави, правда, Стаханова забезпечили просторою квартирою, персональним автомобілем і… молодою дружиною. Галина була молодшою за чоловіка на 17 років, а заміж вийшла зі шкільної парти. Під час поїздки до Харкова Стаханову організували зустріч зі старшокласниками. Чотирнадцятилітня Галина (зовні їй можна було дати більше) співала в хорі. Про симпатії Стаханова стало відомо місцевому керівництву. З дівчиною і її батьками поговорили, приписали їй два роки і відсвяткували весілля...

За часів Хрущова лише одиниці ще пам’ятали, що помічник головного інженера в Торезі, що мешкає в гуртожитку, і є отой колись знаменитий Стаханов, а не його однофамілець. З дружиною і дітьми Стаханов бачився нечасто, вони жили в Москві. Моральна депресія від скороминучості слави мирської здружила Андрія із пляшкою. Знайомі почали називати його Стакановим. 1977 року «всесоюзна знаменитість» після лікування посковзнувся на пролитому чаї, впав...  і більше не встав…

Сьогодні йому було б 100 років.

Зараз, двадцять вісім років потому, селище, в якому починався рух ударників праці, носить ім’я Стаханова. На воротах шахти «Центральна – Ірмино» висить проіржавілий замок.