Зросла для нас ялинонька…
У ці дні кожен господар чи господиня міркують, яку б лісову красуню принести у дім: сосну, смереку, ялицю (про штучні наразі мова не йтиме). Комусь потрібна розкішна кількаметрова, а комусь достатньо скромної невеличкої чи й кількох гілочок, аби лиш у помешканні пахло хвоєю. Тут, як мовиться, годі сперечатися про смаки й вподобання.
Либонь і ви, любі читачі, стали помічати, що з кожним роком ялинкового товару у нашому місті більшає. Ще кілька років тому його реалізовували на ринках або на спеціальних торгових майданчиках поблизу них. Теперечки куди оком не кинь – повсюди торгують хвоєю: на перехрестях широких вулиць і проспектів, на зупинках, у підземних переходах та залізничних платформах і навіть з машин у дворах. Начебто й непогано: вискочив у капцях на вулицю – вибрав найкращу. Але я не вельми втішаюся з такого обслуговування: надто душа болить за ліс, за нашу природу. Може, я так цим переймаюся, що виросла у сім’ї лісівника – мій батько віддав лісові усе своє життя: збирав насіння, розбивав розсадники, садив молоді саджанці й роками плекав з любов’ю кожне дерево. У ті часи напередодні Різдва у лісництві проводили планові вирубки ялинок, однак вони були не такими масовими, як тепер. Та й браконьєрів із гострими сокирами не стільки шастало по лісах.
Нині Київ заполонили ялинкові базари, таке враження, що торгують хвойними усі, кому не ліньки. На вулиці Щербакова, неподалік Інтернаціональної площі, обладнали на газонах аж два майданчики.
– А чому у вас так мало ялинок? – цікавлюся у продавця. – І сосни якісь жовті, а не зелені.
– Бо сосни дешевші й довше стоять, не осипаючись, – пояснила. – А жовті вони від того, що їм не вистачало в землі поживних речовин.
Щоб вони були вже й такі дешеві, то буцімто ні: по 25 гривень за 1 метр. Захочете 2-метрову – шукайте у гаманці півсотні гривень. Ялинки – по 30 гривень та більше. Однак, хоч як дивно, покупців не густо, хоч до Нового року – зовсім нічого залишилося.
З усіх боків обставили хвоєю масив Виноградар. Нею торгують не лише на ринку, де велелюдно, а й у дворах, на тротуарах, на газонах. Тітка Марія прилаштувалася із своїм товаром на тротуарі.
– Із Копилова привезла сосни, – пояснює. – Купили з дідом у лісництві два десятки та й подалися до Києва, бо тут вони таки дорожчі. Купуйте, недорого прошу: маленькі віддам по 15 гривень, більші – по 25.
– А документ якийсь маєте, щоб торгувати? – допитуюся. – Може, ваші лісові красуні – суцільна радіація?
– Таке скажете, – сміється. – Десь у діда мого є справка, але він відлучився.
Аналогічна ситуація і в кіоску «Квіти», де продавали сосни, як намальовані, по 60 гривень.
– Ого-го, заправили ціну! – обурилася молодиця, що мала намір купити ялинку. – 60 гривень – на смітник? Шкода.
– Чому ви дивуєтеся? – обізвалася продавець. – Це ж вам не якась лиса гілка, а витвір мистецтва: гілочка до гілочки і підставка добра – не перекинеться.
Не вмовила покупця, як не старалася. Я ж поцікавилася, чи має дозвіл на торгівлю ялинками.
– Звісно є, але у хазяїна. Він щойно тут був – по пиріжок пішов.
Минуло півгодини, але хазяїна ми так і не діждалися. Він зателефонував на мобілку продавцю і пообіцяв завтра привезти потрібні документи.
До Василя з села Пістинь Івано-Франківської області ніхто не може присікатися, бо має в кишені купу різних довідок: від міліції до санепідемстанції. Він привіз до Києва новорічні деревця, зроблені з гілочок ялиці. Назбирав їх у лісі, де проходила планова вирубка. Уся сім’я мала роботу кілька днів, а тепер приїхав з повною торбиною товару до столиці. Торгував чоловік спритно.
– Чому я купляю саме таку новорічну красуню? Бо вона недорога, всього 10 гривень коштує, – пояснює пані Тетяна. – А по-друге, займе мало місця у квартирі, буде недосяжною для песика і стоятиме до Водохрещі.
Неподалік жінка продавала смерекові гілочки по 1-2 гривні за штуку і дуже сподівалася до вечора збути свій товар, щоб встигнути на івано-франківський поїзд. Якщо вторгує сотню гривень, то не жалкуватиме, що обривала руки здоровенними торбами.
Можна ще багато розповідати про те, що ми побачили під час рейду по ялинкових базарах столиці. Прикро, що на сезонний товар не вельми багато покупців. Виходить, підприємці потерпатимуть від збитків? Та, як на мене, значно більші збитки буде завдано нашій природі, екології і, зрештою, нашому здоров’ю.
Заради кількох днів свята під гостре лезо сокир потрапляють стільки ялин, сосен, смерек, ялиць! Потішимося – й викинемо на смітник… цілі соснові бори. Які ж ми господарі на своїй землі?