Панно на бойлерній

Набридло художнику Михайлу Химичу споглядати з вікна багатоповерхівки на вулиці Тимошенка, 13а, сіру споруду бойлерної у дворі, і одного дня у нього майнула думка: «А чому б не розмалювати її в стилі графіті?».

Жек ініціативу художника підтримав, а тому Химич накупив акрилових фарб і взявся за справу. Щоправда, як зізналася начальник жеку Ольга Безверха, люди спочатку насторожено зустріли цю ініціативу, недовірливо запитуючи: «А скільки це нам коштуватиме?» А дізнавшись, що це безплатно, охоче взялися допомагати художнику в створенні 200-метрового монументального панно.

Крім аматорів, до проекту долучилися вже й практично професійні художники, випускники дитячої академії. Деякі мешканці довколишніх будинків упізнають себе на панно. Та й сім’ю художника зображено в повному складі. Однак головна тема розпису – Київ: велика панорама розгортається від історичного центру до сучасних забудов околиць міста. Знакові для нашого міста архітектурні споруди співіснують в єдиному просторі з іконографічними сюжетами та міфологічними істотами (Антоній та Феодосій, архангел Михаїл, русалки під мостом, дама з єдинорогом).
Панно, як гласить присвята, «створене з Божою поміччю, любов’ю до глядачів та пам’яттю про Юрія Химича – художника, який малював Київ». Нагадаємо, що Юрій Химич (1928 – 2003) – заслужений художник та архітектор України. Михайло Химич планує продовжувати, з дозволу громадськості, проект «вуличного мистецтва для всіх». Наступний крок проекту – встановлення дворових скульптур. А на весні він планує розмалювати стіни багатоповерхівки.

– На жаль, в Україні не представлено середню ланку мистецтва, – бідкається Михайло Химич. – З одного боку, є елітарне мистецтво високого європейського рівня, а з другого – мистецтво графіті, яке сприймається як щось вторинне. І це при тому, що багато художників цілком нормально ставляться до графіті. Та й що поганого в тому, коли людина за свої кошти придбала балончик фарби і висловлює свої ідеї. Інша річ, що в нас поки що немає суто українського графіті, а лиш копіювання Заходу. Це пов’язано з тим, що, на відміну від Америки, у нас графіті – мистецтво підлітків, а не професійних майстрів. Відомі американські або ж мексиканські художники розмальовували бідні приміщення, надаючи їм нового обличчя. А в нас художники чомусь оминають спальні масиви, зосереджуючись лише на центрі міста. Як на мене, то саме архітектурно-нейтральні Оболонь чи Троєщина – оптимальне середовище для мистецтва графіті, тоді як у центрі дуже важко віднайти точне зображення (прикладом поганого смаку є графіті на Андріївському узвозі, яке дисгармоніює з довколишніми будинками). Графіті на такій вулиці варто доручати професійному художнику, який тонко відчуває архітектуру та дух вулиці.