Дебют «Вулицею Студентською»
Улітку 1971 року випадково зустрівся з кореспондентом «Вечірнього Києва» Володимиром Олефіренком. Повідомив йому, що у складі студентського будівельного загону факультету журналістики їду працювати в Кустанайську область, на цілину. Загін невеликий – 22 особи, кожен володіє якоюсь будівельною спеціальністю, кістяк групи вже двічі працював улітку на будовах.
– Обов’язково зроблю…
Земля, яку ще півтора десятка років тому не обробляли, зустріла нас спекою, дозріваючою яровиною і високою ковилою на вулицях селища Жана-аул.
Дирекція тамтешнього радгоспу, яку очолював харків’янин Михайлусов, поставила перед нами завдання: закласти вулицю, будівлею №1 де буде радгоспна контора. А ще – три двоквартирні одноповерхові будинки. Працювали від зорі до зорі (адже приїхали заробляти гро-ші), і вже через місяць з’явилися контури вулиці (місцеві жителі назвали її Студентською). Я зробив репортаж і надіслав його Олефіренкові. Так з’явилася моя перша публікація у «Вечірці». Називалася вона «Вулиця Студентська».
По закінченні університету деякий час працював інструктором масово-політичного сектору Палацу культури українських профспілок. Оскільки там проводилося чимало цікавих заходів, пропонував «Вечірці» інформації про них. Контактувати мені довелося із чудовою жінкою, журналісткою видання Майєю Фоновою.
Наприкінці 70-х завідуючим відділом новин «Вечірнього Києва» став мій товариш Анатолій Гриценко (прошу не плутати із нинішнім міністром оборони), котрий перейшов із «Молоді України». Відтак на сторінках «Вечірки» з’явилося іще декілька моїх публікацій військово-патріотичного характеру. Треба сказати, що в 70-ті роки «Вечірній Київ» був дуже популярним серед жителів не тільки столиці, а й інших регіонів України. Газету було дуже важко передплатити, тому біля кіосків «Союздруку», у післяобідню пору збиралися великі черги. Пишаюся тим, що до підготовки деяких вечірківських матеріалів доклав рук і я. Ну, а зараз працюю у штаті улюбленої газети киян.