Найголовніше – що під ялинкою

Новорічне свято люблять і дорослі, і діти, дарма, що лише останні вірять у казкові  дива. Інколи й бабуся не заперечує, аби поринути у чарівне казкове царство. Новорічного дива не буває, звісно, без ялинки і ялинкових прикрас.

…Ще в середні віки жителі європейських країн намагалися свої помешкання  прикрасити вічнозеленими гілочками. Прикрашати ялинку стали у першій половині XVII століття. Для різдвяного деревця існували канонічні правила: верхівку увінчує «Віфлеємська зірка», кульки (раніш це були яблука) уособлювали плід, який таки скуштували Адам та Єва, свічі – суть жертовності Ісуса Христа. Різне фігурне печиво нагадувало пісні хлібці, які вживають після причастя. Отож, спершу ялинкові прикраси були їстівними. Від того звичаю залишилися хіба що цукерки, якими так любить ласувати малеча.

Ялинкові прикраси стали прибутковою справою з 1867 року, коли в містечку Лауша в Тюрингії відкрили газовий завод, і ремісники почали видувати невеликі тонкостінні кульки. Згодом свинцеве покриття, шкідливе для здоров’я, замінили нітратом срібла. Фантазія  склодувів не знала меж – з’явилися Діди Морози, зайчики, сніговики… А жінки та діти розфарбовували їх на свій смак.

Мода – мінлива річ. Колись на новорічне дерево вішали мало іграшок, згодом навпаки – ялинка ховалася у дощику, серпантині, гірляндах. Зараз полюбляють вішати на гілочки нестандартні прикраси, скажімо, зроблені з соломки, клаптика тканини і навіть комп’ютерні диски. Та найголовніше все ж, що під ялинкою. Подарунків від Діда Мороза чекають усі.