Віталій КЛИЧКО: «Заяв про те, що йду в мери, не робив»

Чемпіон світу з боксу Віталій Кличко останнім часом став помітною особистістю не тільки у спорті, але й у громадсько-політичному житті України. Його прізвище з’явилося у списку кандидатів у депутати. Він частіше з’являється на публіці, дає інтерв’ю. Нещодавно боксер зустрівся зі студентами Київського університету імені Т.Г.Шевченка.

Передусім їх цікавило, як він розпочинав свій шлях у великий спорт.

– Я ніколи не мріяв стати боксером, – зауважив Віталій Кличко. – До військового гарнізону приїхав тренер з боксу, і я разом з іншими хлопцями записався до нього в секцію. А потім був перший удар – тренер порадив піти ліпше на баскетбол. Я ж захотів довести усім і самому собі, що не гірший від інших. Почав ходити на тренування, але про чемпіонський титул і не мріяв.
 Свій перший бій я програв. Але коли побачив по телебаченню на рингу Майка Тайсона, який став чемпіоном світу, сказав своїм друзям, що коли-небудь зустрінуся з ним і відберу титул. Мені ніхто не повірив. Однак я дотримав слова: спочатку став чемпіоном СРСР, потім Європи. Хоч з Тайсоном не зустрівся, проте титул чемпіона світу все ж здобув.

– Виходить, що ви йшли до перемоги не із зав’язаними очима, а цілеспрямовано?

– Я поставив для себе високу планку й не опускав її на жоден міліметр. Довга і виснажлива праця принесла свої плоди. В юності мріяв про спортивні досягнення, про подорожі по світу. Багато хто не вірив у мої наміри. Але я вдячний тим скептикам, які дали мені поштовх довести усім, що все зможу. Молодим раджу прагнути бути найкращими у своїй справі й не зупинятися на досягнутому. Адже тільки найкращі досягають вершин.

– Ви довгий час жили в Німеччині, США. Що для вас є Батьківщина?

– Я народився неподалік кордону з Китаєм. Мій батько був військовослужбовцем, тому доводилося часто переїжджати з місця на місце. Я змінив вісім шкіл: навчався в Середній Азії, Росії, Прибалтиці, Чехії. Коли мені виповнилося чотирнадцять років, сім’я переїхала до Києва, де я закінчив школу №69. Для мене Батьківщина там, де я виріс, де моя родина, де я почуваюся, як риба у воді. Для мене це – Україна. До нас добре ставляться в Німеччині та Америці, але все одно ми там завжди будемо іноземцями.

– Ви володієте кількома іноземними мовами, а українською?

– Я знаю досить добре німецьку, англійську – бажано краще. Жалкую, що сьогодні, у зрілому віці, доводиться вчити мови. Найближчим часом розмовлятиму й українською. Вивчити її для мене – не проблема. Для того, щоб добре знати мову, потрібне мовне середовище, а його у мене не було. Наразі вважаю, що краще розмовляти добре російською, ніж погано українською.

– З Володимиром ви більше друзі чи супротивники?

 – Дуже вдячний батькам за те, що подарували мені брата. Різниця у віці між нами – 5 років, але цього не відчувається, а багато хто навіть вважає нас близнюками. Ми завжди допомагаємо один одному. Однак інколи між нами є здорова конкуренція. Пишаюся своїм молодшим братом. Він, незважаючи на всі прогнози, став першим олімпійським чемпіоном з боксу за всю історію спорту СРСР і України у важкій ваговій категорії. Нині він продовжує боксувати й досягає непоганих результатів. Має великий потенціал. У березні вийде на ринг з Крісом Бірдом, і підтримка українців йому конче потрібна.

– Чи довго ще парубкуватиме?

– Начебто найближчим часом одружуватися не збирається. Йому тридцять років і все життя попереду. Зараз повністю відданий спорту. Ходити по нічних клубах, розважатися не має часу.

– Чи жертвували ви чимось заради спорту?

– Щоб досягнути певної мети, завжди потрібно чимось жертвувати. Кожен спортсмен змушений відмовлятися від багатьох речей заради спорту. За два місяці до поєдинка ти маєш про все забути й думати лише про бокс. Живеш, як Робінзон Крузо – не маєш змоги спілкуватися з сім’єю, друзями.

– У вас в житті було багато травм: моральних і фізичних. Які гояться швидше?

– Моральні, зазвичай, сильніші, ніж фізичні, але останні можна лікувати. Місяць тому мені зробили операцію на коліні. Тепер завдяки хірургам я майже не кульгаю. Сподіваюся, що невдовзі бігатиму.

– А що ви ще вмієте, окрім боксу?

– Грати на акордеоні. Цьому навчився ще в дитинстві. За бажанням батьків п’ять років навчався у музичній школі. Іноді граю для себе та друзів.

– У вас, мабуть, їх багато по всьому світу?

– Спорт, подорожі дали змогу познайомитися з неординарними й цікавими людьми. Мені подобається спілкуватися з Бредом Піттом, Джулією Робертс, Дастіном Хофманом, адже вони – приємні люди без зіркових хвороб.

– А кумири з-поміж них є?

– Ще з дитинства моїм кумиром був Арнольд Шварценеґґер. Плакатами з його зображеннями обвішував усі стіни в кімнаті. Коли особисто познайомився з ним, будучи вже чемпіоном з боксу, він сказав: «Я ваш шанувальник». А я йому у відповідь: «А я ваш» і подарував свою книжку, де про все це розповідається.

– Чи правда, що Віталій Кличко мріє про крісло мера Києва?

– Завершення моєї спортивної кар’єри було розцінено як початок політичної кар’єри. Ми з братом завжди вели активну громадсько-політичну діяльність і не обмежували своє життя спортом. Але жодних заяв про те, що йду в мери, я поки що не робив. Мене дуже турбує розвиток столиці та України в цілому. І виникає багато запитань: чому Україна, велика європейська держава, відстає від сусідів у своєму розвитку? Вона декларує про свої наміри вступити до СОТ і ЄС, але, на жаль, недостатньо робить задля цього. Я був здивований, коли дізнався, що ціни на київську землю такі, як у Беверлі Хілз, а ціни в магазинах – як у Манхеттені.

– На телебаченні досить часто показують відеоролик з вашою участю «Моя мрія – працювати у вас». А ви не перестали мріяти?

– «Фонд братів Кличків» проводить акцію для молоді, мета якої знайти талановитих людей і дати їм поштовх для розвитку. Багато з тих, хто брав участь у програмі, нині працюють в українських та іноземних фірмах.

Що стосується моїх мрій, то більшість з них здійснилися. Але одна ще є: захистити дівчину від хуліганів. Однак вони не трапляються мені, мабуть, бояться одного мого вигляду? (Сміється).

Олеся РУСЯВА, студентка