Апостольська твердиня
Постараємося пояснити київській публіці, чому подія в одному із сіл Києво-Святошинського району останньої неділі 2005 року стала знаковою саме для столиці.
Щоправда, доведеться поринути у сиву давнину – ні мало ні багато – у кінець Х століття, коли на високому березі Ірпеня виросла фортеця, яка подібно до Вишгорода на півночі мала стати західним форпостом стольного града Києва. Нове місто назвали Білгородом. Центральним його православним храмом була велична кам’яна церква Дванадцяти Апостолів.
Храм, який 25 грудня 2005 року вже не в місті Білгороді Київському (бо ж є Дністровський, є й російський), а хоча й у великому, та все ж селі Білогородці освятив Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет, зовні, мабуть, мало нагадує той, стародавній, та й розташований він трохи не там, де був. Але і для самих білогородців, і для Києва дуже важливо, що святиню на Ірпені відновлено. У цьому є певна довершеність: у тому самому Вишгороді постав недавно храм Святого рівноапостольного князя Володимира, а в Білогородці – храм Дванадцяти Апостолів. Апостольська твердиня!
У чині освячення разом із патріархом служили настоятель храму і благочинний Києво-Святошинського району отець Василій Чупровський, благочинний Святошинського і Голосіївського районів Києва митрофорний протоієрей Валерій Семанцо, отець Миколай Волосянський з Ворзеля та інші священики Києво-Святошинського благочиння. У Службі Божій взяли участь і хористи зі Львівщини, які на запрошення отця Василія і співаків хору села Білогородки прибули на свято. Зворушливо привітали Патріарха Філарета і всіх учасників події сільський голова Микола Абрамчук і діти – учні середньої школи № 1, де директором Микола Мазур, один із активістів релігійної громади.
Нам, колишнім працівникам києво-святошинської районки і, до речі, палким ентузіастам відзначення 1000-ліття Білогородки в кінці минулого століття, приємно було побачити у велелюдному гурті, що заповнив не тільки приміщення храму, а й церковне подвір’я, багато знайомих облич. Зокрема – колишнього директора радгоспу імені 60-річчя Жовтня М.Величка. Михайло Миколайович радий за себе і за односельців, що постав нарешті з небуття храм з історичною назвою як запорука не тільки духовного, а й відродження взагалі. Адже досвідченому господарникові, талановитому керівникові не зовсім нормальним бачиться той факт, що в радгоспі, який він очолював тривалий час, поголів’я великої рогатої худоби становило 4000 голів, а нині і 500 корівок не набереться, такої галузі, як рослинництво, взагалі тепер немає…
І все ж позитивні емоції брали того недільного ранку гору. У занедбанні, животінні історичного Білгорода Київського був своєрідний символ. Нехай же з духовного відродження – побудови і освячення храму 12 Апостолів – розпочнеться й відродження краю, західної твердині столиці.