«Нафтогаз»: Росія нас шантажує
Якщо хтось і досі вірить багатьом політикам і політологам, що газовий конфлікт Москви й Києва має економічні причини, то спитайте не політиків, а економістів, фахівців газової сфери. Ці до виборів і партійних рейтингів стосунку не мають. А тому не маніпулюють «підкинутою картою» перед довірливою українською громадою, яка в більшості своїй не дуже-то й розбирається у формулах ціноутворення та міждержавних угодах із додатками.
Однак «карту» ж вибрали перед виборами добірну (!) – газ потрібен кожному. Людині й заводу. За великим рахунком, від результатів конфлікту залежить доля України, тобто які сили переможуть на виборах після «політреформування» Конституції.
І за себе, і за Кучму
Начальник Департаменту ресурсів нафти й газу «Нафтогазу України» вже за вагою посади своєї – людина вимушено непублічна: володіє таємницями не лише комерційними, а й нюансами економічної нацбезпеки. Але позавчора до преси прийшов і він. Микола Гончарук спершу подякував українським журналістам, які «у своїй більшості правильно висвітлюють» цей конфлікт. Хотів сказати свою думку ще про декого (у чоловіка з душі вже вирвалася образа, але зупинилася на устах). Він дипломатично замовк. Із сумом. За нього продовжив «газовий» радник Президента Іван Діяк, відзначивши патріотизм депутатів… російської Держдуми і, зауваживши, що й половина наших такі ж: теж відстоюють інтереси Росії…
Микола Гончарук розповів, як Україна чесно й добросовісно роками дотримується своїх зобов’язань згідно з міждержавною угодою, транспортуючи російський газ до Європи та забезпечуючи баланс газу в Україні. «Відповідальність обох сторін виписано у блоковому юридичному документі до 2009 року», – зауважив Гончарук і додав: «Із 1994 року не було жодних проблем». Начальник департаменту на цифрах, як кажуть, розклав по полицях усі українські зобов’язання і результати їх виконання до сьогоднішнього дня. І враз якось знову зірвався: «Росія нас просто шантажує! Із 28 березня…». Розмову знов продовжив Діяк: «Питання заполітизовано, проблему сплановано…»
Проблеми почалися після президентських виборів в Україні. Росія враз згадала про всі наші газові борги з 1997 року: негайно, мовляв, віддайте! Що ж, сусідка на це має право. Новий український уряд зі шкіри пнувся – все віддав. І за себе, і за Кучму, як кажуть. Цей процес супроводжувався шквалом повідомлень російських ЗМІ і заяв навколокремлівських (та й наших теж) політиків. Буцімто з листопада в Україні – крах, холодна осінь, нема балансу… «Як бачте, борги повернули. За кілька днів – Новий рік, а населення, підприємства, які сплачують за нього, – з газом», – розвіяв ще вересневі чутки М.Гончарук.
Україна не платитиме як Європа
Другим кроком наступу Росії був натяк «Газпрому», що нібито Україна викрала газ із газосховищ. Приїхали московські ревізори і переконалися, що газ є, підписали протоколи й поїхали. Може, й їм не повірили в Москві, бо ще вищі «аудитори» заявили: «Віддайте цей газ». Україна мовчки віддала. І через якийсь час здивувалася: президент Росії на весь світ (який прихильно поставився до нової української влади) заявив: «Україна «тирить» газ!» Коли ж світ дискутував щодо того, кому вірити, Росія розв’язала новий конфлікт, запросивши вп’ятеро більшу ціну, ніж це записано в контракті до 2009 року. Дарма, що в контракті передбачено, що його умови, зокрема й цифри, не можуть бути змінені односторонньо. «Навіть якщо не було б контракту, Україна ніколи не платитиме таку ж ціну, як Європа, бо треба відняти вартість наших транзитних послуг», – переконаний Гончарук. Українські ж транспортні послуги це – 1200 кілометрів труби, 10 входів і 11 виходів, друга за масштабами й потужністю в Європі система, яка «годує» газом Захід, а російський бюджет – мільярдами євро і доларів.
«Собівартість газу на свердловині в Росії – 12 доларів. Ми знаємо, яка вартість транспортування на 3,5 тисячі кілометрів до російсько-українського кордону, де цей газ вже коштує для Росії 55 доларів максимально. Водночас на кордоні України із Словаччиною його продають по 290. Але це їхнє право заробляти», – розповів механізм ціноутворення Гончарук.
Їхнього газу ми не купуємо
Наступне повідомлення Гончарука здивувало багатьох: «Із 2000 року ми в Росії газ не купуємо. Нам вона платить газом за ту роботу, яку ми виконуємо із транспортування. Ціни ж за транзит в Україні найдешевші. На прохання Росії їх адекватно зменшили. Купуємо ми газ у Туркменістані». На думку Гончарука, ультиматум означає лише одне: Росія хоче зменшити ціну за транспортування. Якщо, звісно, до уваги не брати політики, виборів, імперського духу…
«І врешті-решт є стокгольмське право, вони можуть звернутися до міжнародного суду, але цього не роблять. Бо Україна чітко дотримується тих домовленостей, що чинні нині», – каже Гончарук. Насамкінець він та Діяк заспокоїли українців, що Росія у жодному разі не зупинить газогін через Україну. Принаймні – поки не прокладе іншу трубу, по дну Балтики. Україна ж, хоч би як їй викручували руки, відбиратиме свою частку, як плату за транзит. І ні краплі більше. На якому б там жаргоні говорили російські посадовці, але є контракт, де сказано, скільки російського газу належить Україні. Щоб не «тирити»!
У Стокгольм «Газпром» не піде
Ще один фаховий газовик, народний депутат України Юрій Оробець вважає, що «газова змова» має українську ініціативу, політичну. «Сателіти російського впливу приїжджали в Росію і по суті вимагали почати цю кампанію», – заявив Оробець і перелічив наших політиків, які ще влітку почали прогнозувати на телеекранах, що в Україні будуть газові проблеми. «Вони стали приводним ременем цієї війни», – вважає Оробець. Згодом окремі наші посадовці ставали на коліна у Кремлі і плакались за долю свого народу, погоджувались, що «Україна шантажує». «Це при тому, що Україна юридично має рацію!», – наголосив Оробець. Більше того – окремі сили з Верховної Ради зажадали, було, викликати на килим посадовців «Нафтогазу». Добре, що їх затію не підтримали інші фракції, вважає Оробець, бо цей «публічний наганяй був би на руку Москві». Тут «бий свого» – не підходить, бо «чужі не боятимуться», а тішитимуться. «Одначе апогеєм цієї російської кампанії мало стати створення політичної нестабільності: неприйняття бюджету, відставка уряду. Отоді вже справді Україну було б поставлено на коліна доморощеними політиками в союзі з політиками Білокам’яної, – каже Оробець. – Але цього не сталося, бо Україна усвідомила свою юридичну правоту. Невипадково Єхануров назвав ключове слово – Стокгольм! Якщо Росія не погоджується – в суд! Але я думаю, що Росія туди не піде. А до закінчення цієї кампанії залишилося стільки ж, як до Нового року».