І «Тарас Бульба» з кулеб’якою
Навіть суворий піст не завадив міському управлінню у справах національностей та міграції влаштувати свято для гурманів. Офіційно це різнострав’я називалося виставкою-презентацією національних кухонь етносів, що проживають у Києві. І хоча назва не вельми «смачна», пригощали учасники гастрономічного фестивалю вишукано і щедро.
Звісно, не всі 135 народностей, що проживають в українській столиці, демонстрували переваги своїх їстівних уподобань. Як і щоріч упродовж п’яти літ проведення таких виставок, лише п’ять. Цього разу – українська, російська (старообрядна), білоруська, узбецька та в’єтнамська.
Не виключно з моїх патріотичних міркувань і смаків, а справді об’єктивно українські страви найбільше відповідали призначенню виставки. Інші учасники виявилися хоч і «смачними», але надто традиційними, тобто не сюрпризними. Росіяни частували – можна вгадати з першого разу – пельменями й млинцями з ікрою, узбеки – пловом, білоруси до киселя з клюкви подали пиріжки з грибами. Один зі столичних ресторанів, який зголосився презентувати українську кухню, виявився значно винахідливішим. На перше – грибна юшка. З особливого, в’язкого тіста випікається кругла, як пасочка, хлібина. Зрізується верхівка, вибирається м’якушка, і в хлібну посудину заливається юшка. Зрізана верхівка слугує покришечкою. Її з’їдають із юшкою.
М’ясна страва – «Тарас Бульба». Відбивна зі свинини обкладається яловичим м’ясом. Обмотуються вони нутряною сіточкою. Додаються картопля, грибочки, всілякі спеції, і все це тушкується. Нутряне сальце, розтоплюючись і взаємодіючи з м’ясом, грибами і спеціями, утворює підливу. Ну ви відчули, яка смакота? Аби пощадити читачів, не буду описувати смакові принади третьої страви.
Ну а страви в’єтнамської кухні будь-який українець визнає оригінальними, втім не кожен вгамує ними свій апетит. Наприклад, салат із юних паростків пророслого гороху, безперечно, корисний, але, як на мене… Гаразд, не буду більше мучити тих, кому по бороді текло, та в рот не потрапило, проковтну останній шматочок в’єтнамського рисового хлібця і нарешті встану із-за столу.
Оповідь про виставку-презентацію завершу розмовою із Володимиром Горовим, заступником начальника управління у справах національностей і міграції КМДА, яке разом із Інститутом підготовки кадрів промисловості на Миколині свята влаштувало смачну виставку.
– Із часу започаткування таких частувань похвалилися своїми кулінарними особливостями 18 народностей. На цьогорічну презентацію, ювілейну, ми запросили тих із них, хто на минулих виставках був кращим. Мета таких зібрань: не лише дати можливість національним товариствам, земляцтвам продемонструвати свою самобутність, а взаємозбагатитися. Цьогорічною особливістю є те, що до участі у виставці страв національних кухонь долучилися й кілька столичних ресторацій, які хотіли б урізноманітнити свої меню.
P.S. Хоча я й не мастак у кулінарії, та за столом спромігся на деяке ноу-хау шляхом поєднання національних страв. Наприклад, якщо м’ясистого «Тараса Бульбу» їсти з російською кулеб’якою, то навіть дуже смакуватиме, так само як наша грибна юшка з білоруськими пиріжками. Та й узбецькі манти помітно поліпшують трав’янистий смак в’єтнамського салату.