Кривавий пікнік для подруги
У підкидного грали майже напомацки. Галявину на березі річки, де відпочивала того вечора молодь, освітлювала лише фара старенького «Москвича». У бік машини трійця намагалася не дивитися. Розмовляли знехотя. Далеко за північ усі троє підвелися і попрямували до авто. До світанку залишалося небагато часу і треба було встигнути замести усі сліди скоєного злочину. І якнайшвидше забути про нього.
Красива, незалежна, заздрісна
Для своїх чотирнадцяти років Наталя Ш. була занадто самостійною і навіть агресивною: якщо не по її – пускала в хід свої маленькі кулачки. Ані роботою по дому, ані навчанням у школі не переймалася. І друзів мала таких само. Вони вже давно не відвідували школу, до того ж кожен із них стояв на обліку в міліції. Поставили на облік і Наталю. Після того як 13-річною, не погодившись із оцінкою класного керівника, жбурнула тій цеглину у вікно і лише дивом не поцілила в голову. Тоді дівчину схопили, передали до рук дільничного і тільки сльози та благання матері врятували її від колонії для неповнолітніх.
У шістнадцять, тільки-но отримавши паспорта, дівчина вирішила, що настав час жити – почала відвідувати дискотеки, бари, запрошувати хлопців додому, влаштовуючи веселі вечірки. Однак батьки були проти, тоді Наталя зібрала свої речі, золоті прикраси матері й покинула домівку, оселившись у чоловіка вдвічі старшого за неї.
З матеріалів кримінальної справи. Показання Віталія Д. «З Наталею Ш. ми зустрілися позаминулої осені в барі. Мені вона сподобалася одразу – красива, незалежна, до якої не просто було підступитися. Однак мені це вдалося. Жити разом почали після того, як її мати вигнала мене з їхнього дому. Це було місяців через два після знайомства. Наталя погодилася оселитися в мене. Я хотів на ній одразу ж і одружитися, але з’ясувалося, що їй лише 16 років. Через її обман ми посварилися, втім, вона швидко мене заспокоїла, мовляв, що теж закохалася з першого погляду і боялася, що я не буду з нею, якщо довідаюся, скільки їй років насправді. Спочатку наше спільне життя складалося добре – я непогано заробляв, працюючи будівельником. Вона здебільшого поралася по господарству. Щоправда, коли до нас навідувалися її друзі, я ревнував Наталю, а вона завжди після цих візитів дорікала, що ми живемо набагато гірше за інших. Особливо заздрила своїй подружці Інні Т., у якої були і прикраси, і модний одяг. Я заспокоював Наталю, мовляв, і в тебе буде все з часом, треба лише працювати… Тільки я ж бачив, що до роботи її не тягне. Одного разу, повернувшись додому, я не знайшов своєї співмешканки, зникли і її речі…»
Віталій шукав свою кохану майже тиждень. Нервував і непокоївся, що вона всерйоз вирішила зникнути з його життя. Не знали про місце перебування своєї безталанної доньки ані її батьки, ані найближча подруга Інна, яка, сама того не бажаючи, стала причиною сварки поміж Наталею та Віталієм.
Особу своєї пристрасті останній таки відшукав. За два тижні. Але де? У помешканні свого знайомого Андрія У., який після появи Віталія заявив, що віднині Наталя буде з ним.
Із показань Віталія Д. «У цю мить світ ніби перекинувся, мені захотілося вбити усіх. Коли ж я відчинив двері, аби йти геть, Наталя раптом гукнула, щоб я її почекав на вулиці. Вийшла і запитала: якщо вона повернеться, як я поводитимуся далі? Чи наполягатиму знов, аби вона йшла працювати, чи сам подбаю, аби їй жилося краще? Я погодився на все…»
Наступний інцидент поміж ними виник невдовзі після того, як завітала Інна. З новим кавалером, який обожнююче дивився на подружку Наталі, а наприкінці вечора повідомив, що має до дівчини серйозні наміри. Вже коли подруги вийшли на кухню, щаслива Інна показала Наталі золоту каблучку, яку подарував майбутній чоловік.
– Це було останньою краплиною, – скаже під час слідства Наталя. – У мене нічого, а в неї все легко і завжди. Адже я була не гіршою за Інну. Тільки ж тоді чому багаті та забезпечені чоловіки діставалися таким, як вона? І зростали разом, і відмінною поведінкою Інна ніколи не виокремлювалася. Я ж бо й дев’ятирічку закінчила, а вона навіть цього не змогла… Отже, після тієї каблучки я вирішила: з мене досить. Або вона, або я.
Смертельний пікнік
Це була ідея Наталі – влаштувати останню вечірку для Інни в колі друзів перед її заміжжям. І на умову, що пікнік відбуватиметься без участі нареченого, остання погодилася без вагань.
– А знаєте чому? – зловтішається Наталя. – Бо ж наш спільний друг Андрій, якому завжди подобалася лише я, був їй небайдужий. Тільки заробляв так собі – на сигарети чи дешеві джинси. А Інна дівчинка дорога, поважати себе примушувала. І пішла, точніше, поїхала з нами без найменших вагань. І все цікавилася: чи не передумає Андрій? Він не міг передумати. Це я знала.
З собою на берег річки прихопили багато горілки, закуску. Наталя навіть нагадала Андрію, аби не забув про гітару. Знала, його спів та гра завжди подобалися подружці. Й сама вдяглася у найкраще, навіть про недорогий ланцюжок, поцуплений колись у матері, не забула. Віталій, спостерігаючи як прибирається його кохана, жартома нагадав, що це ж не вона збирається заміж. Тільки Наталя нічого на те не відповіла. Місце для відпочинку шукали довго, пояснюючи здивованій Інні, що хотіли б розташуватися подалі від сторонніх очей, бо цей вечір мав бути таким, щоб запам’ятався усім назавжди. Урешті-решт зупинилися біля самісінької води, а за кілька метрів – ліс. Розпалили вогнище. Андрій бринчав на гітарі, Віталій допомагав дівчатам готувати м’ясо.
– Почали ми ці «проводи» у самостійне життя десь після дев’ятої вечора, – веде далі Наталя. – Веселилися від усієї душі. Хлопці розповідали анекдоти, ми з Інною влаштувалися біля вогнища, обійнявшись як справжні подруги. З боку це виглядало кумедно, адже я знала, що ми зробимо з нею сьогодні. І лише Інна нічого не відчувала. Хильнувши лишку, затягнула з Андрієм пісню. Тільки дивитися на все це було огидно. Близько одинадцятої Інна тихенько покликала мене, аби ми відійшли у своїх справах. Я непомітно для неї наказала хлопцям йти за нами…
На попередньому слідстві і Віталій, і Андрій стверджуватимуть, що не хотіли убивати подругу Наталі. Навіть не одразу пішли за дівчатами. Довелося жінці навіть гримнути, нагадуючи, що вони обіцяли ж «не підвести». Хлопці поспішно підвелися й із заздалегідь приготованою мотузкою почимчикували за нею.
Справу завершили за 15 хвилин. Мертве тіло трійця поклала до багажника. Трапезу продовжили, ніби нічого не сталося, ось тільки у бік «Москвича» намагалися не дивитися. Коли ж почали тверезіти, Наталя запропонувала пограти в карти, щоби якось скоротити час до світання. Убиту поховали неподалік місця відпочинку. Потім роз’їхалися по домівках.
Інну шукали більш як місяць. Наталя навіть декілька разів відвідувала її батьків – заспокоювала, припускаючи, що та просто втекла від нелюба-жениха. Через деякий час колишня подружка почала приходити до неї уві сні. Умовляла, вимагала пояснити, за що її убили, просила поховати по-людськи. А тут ще Віталій почав дорікати Наталі, щоб таки знайшла роботу, звинувачував її в організації вбивства. Одного разу навіть дав ляпас їй. Такого вона не витримала, знову втекла з дому, прибилася до колишньої компанії. У колі друзів і повідала про події на березі річки. Спочатку їй не повірили. Тоді Наталя продемонструвала ланцюжок, знятий з мертвої Інни.
...Арештували усіх трьох відразу. Власне, ніхто з них опору і не чинив. Тепер, розповідаючи про скоєний злочин, звинувачують в ньому одне одного. Наталя здебільшого плаче і наполягає, що подруга не мала права жити краще за неї. Отож і поплатилася. Попереду суд і, мабуть, довгі роки за ґратами, де зовсім інше життя – без розваг, прикрас і заздрощів.