Як машина часу

Журналіст Євген Голибард увіковічив кілька років своєї роботи у «Вечірці» в солідному книжковому виданні на більш ніж п’ятистах сторінках. Пишу про це всерйоз, без іронії, бо завжди по-доброму заздрив його творчій дисциплінованості, педантичній самоорганізації й високій самооцінці. А ще додайте до цього виняткову цілеспрямованість і працездатність, і зрозумієте, як це людям за нинішніх умов вдається стверджуватися в книгах.

Задум зовні добре оформленого публіцистичного збірника дуже простий: звести «до купи» свої вечірківські публікації і тим самим вияскравити власну громадянську позицію, немарність своїх журналістських, а відтак і патріотичних потуг у сприянні тому, аби Україна врешті таки позбулася Кучми.

Чоловік зробив те, на що багато з нас, обтяжених щоденною газетною круговертю, неспроможні. Він знайшов можливість глянути в своє журналістське «вчора», в своє вечірківське минуле. І знайшов там те, на його думку, що варто ще раз запропонувати людям перечитати. А там справді є публікації нестаріючі. Для прикладу, нещодавно до редакції звернувся читач, який пам’ятає статтю Євгена Івановича у «Вечірці» про те, що Україна як Кувейт за запасами нафти і газу, але чомусь цей факт уперто замовчується, накладене жорстке табу на вже розвідані запаси вітчизняних енергоносіїв. Чоловік розшукував автора давньої публікації, аби він ще раз повернувся до цієї украй актуальної теми.

Голибардове розвінчування «Кучмізму й кучмономіки» (така назва книги) відбувалося на наших очах, більша частина матеріалів пройшли через наші руки на етапі підготовки до публікації, формування газетних номерів. Але газета, як відомо, – література одного дня. Більше доводиться думати не про те, що вже пішло до читачів, а про те, що запропонуєш їм завтра, через тиждень, через місяць. Тому нема часу осягати зроблене, його змістові і кількісні показники. А зараз тримаю в руках доволі замашну книгу Є.Голибарда і відчуваю, ніби отримав доступ до машини часу, яка здатна повернути у кінець 90-х років. Хай то не така вже й минувшина, та все ж уже історія, яка і тішить, і засмучує, а головне – обов’язково чогось учить, якщо ти не надто самовпевнений.

Книгозбірник вечірківських публікацій Євгена Голибарда – хороший подарунок «Вечірньому Києву» напередодні 100-го ювілею газети. Якщо хочете, це своєрідний пам’ятник газеті, або якщо скромніше – фрагмент пам’ятника, який споруджували й споруджуватимуть «Вечірці» різні покоління її працівників.