СОТ: наша мета 2006?
Уже кілька останніх років офіційний Київ із надією очікував зеленого світла на дорозі до СОТ, проте сподівання України отримати на гонконгівському з’їзді статус не виправдалися…
На конференції були присутніми міністри торгівлі 149 держав-членів СОТ, прибули до Гонконгу і представники близько 30 країн-кандидатів на членство в СОТ, зокрема й делегація з України, яку очолив міністр економіки Арсеній Яценюк.
Міністерські делегації в Гонконгу зустрічали не лише офіційні особи. На вулиці міста вийшли тисячі антиглобалістів, які вважають, що завдання СОТ – зробити багаті країни багатшими, а бідні ще біднішими. Основною силою серед демонстрантів були традиційно найактивніші противники СОТ – південнокорейські фермери та рибалки, які протестували проти зменшення субсидій і тарифів на імпорт. Щоб забезпечити лад, у колишній британській колонії вжили серйозних заходів безпеки: учасників конференції охороняли близько дев’яти тисяч представників поліції, що становить третину цієї сили в Гонконгу.
Незважаючи на спротив цих людей, Світова організація торгівлі таки розширилася. Генеральний директор СОТ Паскаль Ламі під час промови привітав двох новачків організації – Саудівську Аравію й острівну державу Південної Океанії Тонго, яка, щоправда, формально ще не отримала статусу держави-члена СОТ.
У кінці шеренги цих країн опинилася Україна, незважаючи на гучні амбіції, проголошені після помаранчевої революції. Ще на початку року нова влада заявила, що Україна приєднається до СОТ до кінця 2005 року, й саме на конференції в Гонконгу, як очікували, її мали б визнати державою-членом організації. Такий оптимізм на політичному олімпі країни домінував майже протягом року, і навіть заяви Генерального директора СОТ Паскаля Ламі про неспроможність України приєднатися до організації не змусили вітчизняних урядовців опускати руки. Лише незадовго до початку конференції в Гонконгу розмови про членство України в СОТ уже цьогоріч припинилися й серед найбільших оптимістів.
Неспроможність нашої держави приєднатися до Світової організації торгівлі пов’язана і з внутрішніми, і з зовнішніми факторами. Однією з головних причин стало відхилення Верховною Радою деяких законопроектів, підготованих Міністерством економіки. Незважаючи на активні протести проти ухвалення цих законів комуністів, есдеків та регіоналів (які, до речі, за часів президентства Кучми підтримували всі сотівські законопроекти), українському парламенту все ж вдалося ухвалити ключові закони, необхідні для приєднання до організації. Із провладних партій противників відповідних законів підтримали соціалісти. Загалом вони за вступ держави до СОТ, однак наголошують на потребі ретельно зважити всі «за» і «проти» та не поспішати з цим кроком.
Окрім того, на амбіції України негативно впливали й зовнішні чинники. Насамперед варто пам’ятати, що державі з потенційно потужним економічним потенціалом значно складніше ввійти в торговельний простір цивілізованих країн, аніж, скажімо, островам Тонго. Попри значний поступ у двосторонніх переговорах у рамках Робочої групи СОТ, що є необхідною умовою для приєднання держави до організації, деякі країни, зокрема Сполучені Штати Америки й Австралія, відмовлялися підписати двосторонні угоди з Україною.
І наостанок. Кілька днів тому міністр економіки України Арсеній Яценюк оприлюднив новий кінцевий термін приєднання нашої держави до Світової організації торгівлі – липень 2006 року. Із огляду на значний прогрес, якого досягли цьогоріч, і відсутність постреволюційної ейфорії, можна сподіватися, що цей термін є цілком реальним. Однак песимісти говорять про довгу чергу та 2007 рік…