Пекучі запитання Юрія Іллєнка

Уславлений український кінорежисер Юрій Іллєнко переконаний, що Україні, аби стати на ноги, потрібен пророк, яким був Тарас Шевченко. Саме з метою його пошуків знято альтернативний телепроект «Діалоги на узбіччі».

У своїй книзі «За українську Україну» Юрій Іллєнко адресує свої зболені послання на зразок Тарасових «І мертвим, і живим…». Аби показати до чого нині дожилися, збільшує перелік адресатів: «Титульному етносу України – бомжам, невільним нелегалам-заробітчанам по всіх неукраїнах, рабиням і рабам секс-індустрії глобалізму, героїчним жебракам-освітянам, безсилим від голоду вченим, митцям у внутрішній еміграції, обеззброєній славі України – військовим, нацькованим на неньку, чиновникам, студентам і пенсіонерам – жертвам чергового геноциду окупаційної влади, сотням тисяч самогубців із відчаю, мільйонам абортованим через безнадію»...

У телевізійному проекті, який є своєрідним продовженням цієї книги, режисер пропонує гостям відповісти лише на два запитання: «Як ми опинилися на узбіччі?» і «Що зробити, аби перенести Україну хоча б в епіцентр Європи?».

«Я збираю роздуми. Хтось розповідає про те, що наболіло, а хтось вихлюпує сьогочасні емоції», – пояснює Юрій Іллєнко. Вже відзнято 12 передач, проте ще невідомо, на якому телеканалі українці зможуть їх побачити. Ініціатори проекту планують зробити свій публіцистичний серіал максимально доступним, зокрема й для регіональних каналів: ціна диску для телебачення символічна – 100 гривень.

Неординарністю вражає підбір героїв. Наприклад, режисеру вдалося знайти офіцера з особливих доручень, який служив у Ватутіна. Він розповів неймовірну історію свого життя, підсумувавши її трагічною фразою: «Мені здається, що воював не під тими прапорами...»

У селі Антоновичі Тернопільської області залишилося тільки старе кладовище, куди приїздять померти. Із церкви вже попадали хрести, встромившись у землю, як велетенські списи. До речі, ця кам’яна церква стоїть іще з XIII століття, а побудував її Данило Галицький. Поряд – розкопки трипільської культури. Саме на цьому місці вели колись запеклий бій воїни УПА. Жінка, якій зараз за 80 років, була тоді медсестрою із псевдонімом Чайка. Вона виносила мертвого командира повстанської армії і на його ж могилі дала інтерв’ю для передачі...

Деяких героїв знайшли випадково, так би мовити, зустрілися на узбіччі. Повертаючись із села Антоновичі, Юрій Іллєнко сів у машину до хлопчини, який на своїх стареньких «Жигулях» грачував поблизу трипільських розкопок. А хлопчина видав захоплюючий монолог про наше сьогодення.

«Я так легко знаходжу своїх героїв, бо сам на узбіччі. То все – моя рідня», – зазначив Іллєнко.

Та, на жаль, прокатну долю цього проекту на телебаченні ще не визначено. Адже, як наголосив Юрій Іллєнко, наші канали чомусь вперто не хочуть випускати в ефір український продукт. І це дуже прикро, бо, наприклад, фільм «Молитва за гетьмана Мазепу», який на Берлінському фестивалі був поза конкурсом, так і не з’явився на вітчизняних екранах.

Продовжуючи тему, режисер розповів ще один випадок. Коли у Тбілісі помирав Параджанов, Іллєнко привіз показати фільм за його сценарієм – «Лебедине озеро». Вранці по дорозі до хворого купив газету із новиною, що не стало Щербицького. Спочатку Параджанов лаявся, а потім сказав: «Краще послухай, як я живу...» «Це було виверження геніальності на 24 хвилини, яке я не міг не зняти. Але, коли згодом захотів донести це диво до інших, – жоден телеканал не захотів брати. Правда, один варіант усе ж запропонували. Повідомили, що хвилина реклами коштує дві тисячі у.о., тож за 48 тисяч залюбки покажуть мій сюжет».

Залишається сподіватися, що «Діалоги на узбіччі» не спіткає така ж сумна доля. А головне, що режисер Юрій Іллєнко все-таки зможе своєю програмою досягти поставленої ним мети: якщо не знайти пророка, то, принаймні, зробити хоч кілька кроків, щоб вивести нашу країну, наш народ з того небезпечного і незаслуженого узбіччя.