Україномовні ЗМІ стануть раритетом?
Питання про роздержавлення вітчизняних засобів масової інформації постало іще 1997 року, але його так і не розпочали органи виконавчої влади. Держкомтелерадіо знову порушив цю проблему, і нині вона в процесі доопрацювання та удосконалення проект «Концепції роздержавлення друкованих ЗМІ». Такі наміри досі спричиняють чимало суперечностей і дискусії, в яких часом ставиться під сумнів взагалі доцільність запровадження цієї програми.
Держкомтелерадіо, на виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України «Назустріч людям», розробив проект реформування друкованих засобів масової інформації. Для цього створено робочу групу, до складу якої ввійшли відповідальні працівники профільного держкомітету, редактори газет «Урядовий кур’єр», «Голос України», редактори місцевих видань, голова Національної спілки журналістів України, університетські науковці, представники Всеукраїнської асоціації видавців періодичної преси, працівники Мінекономіки, Фонду держмайна.
Розробники проекту вважають своїм першочерговим завданням переведення процесу роздержавлення в законодавче русло, бо вбачають у цьому єдиний шлях його реального втілення.
При обговоренні проблеми під час круглого столу наводився приклад розвинутих країн, де, мовляв, немає практики заснування державою засобів масової інформації. У таких умовах серед ЗМІ суперництво за те, аби першими дістати інформацію від державних органів. Та нам важко уявити. що влада може обходитися, без власного «рупора». Утім, мабуть, і не варто рівняти на цьому етапі Україну із зарубіжжям, бо, як засвідчили навіть розмови про роздержавлення, ситуації тут кардинально різні. Тож маємо йти власним шляхом.
Розробники Концепції пропонують запустити проект таким чином: по-перше, роздержавленню підлягатимуть лише друковані ЗМІ, по-друге, воно відбуватиметься за державний кошт, а, по-третє, засіб масової інформації продаватиметься з аукціону за «живі» гроші, якщо не буде викуплений його ж колективом як юридичною особою.
Та одразу ж з’являються незадоволені чи незгодні. Як стосовно концепції, так і стосовно задуму роздержавлення взагалі. Серед них передусім державні установи. Ось, приміром, податкова адміністрація виступає засновником чи співзасновником чотирнадцяти видань і вважає, що коли зробити їх приватними, то вони втратять своє головне призначення: спонукати громадян до сплати податків. Та і самі представники друкованих мас-медіа розбігаються в поглядах із цього приводу: одні бажають звільнитися від державного впливу на свою професійну діяльність, а інші під ним відчувають себе впевненіше і захищеніше.
Голова Незалежної медіаспілки України Сергій Гусь висловив свою пропозицію в цьому питанні: «Спочатку потрібно зібрати всю можливу інформацію про реальну ситуацію на мас-медійному ринку, а потім проаналізувати, як вплине роздержавлення на ЗМІ і вирішити: варто чи ні! Або, хоча б спробувати зробити процедуру максимально «безболісною». І справді, така соціально значуща ініціатива може стати для багатьох журналістів драматичною, якщо не фатальною в професійному плані. Адже зрозуміло, що викупити свій засіб масової інформації зможуть лише поодинокі трудові колективи редакцій. А з появою нового власника сила-силенна працівників опиняться на вулиці. Та й ті, що залишаться, змушені будуть призвичаюватися до нових правил, вимог, і навіть забаганок, бо, як відомо, хто платить, той і замовляє музику.
До того ж, як влучно було сказано під час круглого столу, проект роздержавлення може негативно позначитися на державній мовній політиці, яка й без того запроваджується не дуже ефективно. Цікаво, скільки залишиться україномовних друкованих видань після такого реформування, особливо за яскраво вираженої останнім часом тенденції тотальної русифікації преси. Чи не стане раритетом газета, яка видаватиметься в нашій країні державною мовою?