Щоранку у метро гідність затискується

Наступна станція… «Театральна»,  – почуєте ви, якщо на «Хрещатику» потрапите до поїзда з першого заходу. Це, якщо опинитесь якраз перед дверима і натовп позаду «вистрелить» вами всередину вагона, не дочекавшись, доки численна зустрічна людська «стінка» виштовхне на перон усіх пасажирів. Добре, коли ніхто не впаде і не позбудеться кількох гудзиків чи навіть гаманців, які у такій штовханині вправно цупить із сумок ранкова бригада малолітніх циганських матусь із малюками, прив’язаними за спинами.

А втрату людської гідності у другому півгодинні перед дев’ятою в метро вам гарантують. Це я щоранку відчуваю на собі, прямуючи до останнього вагона святошинського напрямку. Бо машиніст потяга оголошує «Двері зачиняються» тільки-но звідти вийдуть двоє-троє людей (а їх на «Хрещатику» «випадає» у десять разів більше). Тому й збивають одне одного з ніг два пасажирські потоки, а хтось обов’язково намагається притримати стулки дверей. Тому й благає машиніст дикторським голосом «Відпустіть, будь ласка, двері!» А інакше пропустиш кілька поїздів і запізнишся на роботу.

Сумніваюся, що про такі вранішні баталії не в курсі керівники міста, які відповідають за транспорт. але висновків чомусь не роблять. Я ж, опиняючись у вагоні серед щасливчиків у перекособоченому одязі й відтоптаних чоботях та спостерігаючи, як на кожній  наступній зупинці «Двері зачиняються» лунає після тривалої паузи, замислююсь над цим щоразу. Невже не можна пристосувати графік руху потягів у метро до реальних обставин у години пік на тій же станції «Хрещатик», додаючи до часу зупинки хоча б півхвилини і скорочуючи його на наступних вільніших станціях. Щоб не відмінусовувати від пасажирів їхню людську гідність.