Один тролейбус для всієї України
«Новій владі, на превеликий жаль, ви не цікаві. Бо Кучма мало робив, але хоч приходив», – обурився Іван Плющ, коли завітав на загальні збори Асоціації міст України та громад (АМУ) й не побачив у президії ні Президента, ні жодного урядовця.
Щоправда, один міністр – Павло Качур – таки прийшов, запізнившись. Захищаючи перед чотирма сотнями делегацій від мерій українських міст проект держбюджету, міністр здебільшого хвалив свою сферу – будівельну. Сказав, що гроші підуть на технології, що зекономлять п’ятнадцять відсотків енергії, тепла. «Може й так, якщо зими не буде», – недовірливо зауважив Плющ. Іван Степанович нагадав, що про Європейську хартію місцевого самоврядування говорять у владі з 1992 року, закон відповідний ухвалили, але й досі місцеве самоврядування «або затискують у вертикаль, або перекладають на нього всю вину».
Звісно, можна дорікнути й Іванові Плющу – двічі голові Верховної Ради – за те, що чимало муніципальних законопроектів парламентарії роками перекладають із шухляди в шухляду і не ухвалюють. Але він «хоч приходить». Прийшов на розмову з міськими головами й народний депутат Валерій Пустовойтенко, пропонував створити лобі у Верховній Раді. Прикро, що не додумався до цього, коли був прем’єром. Як любить казати той же Іван Плющ, місце сидіння визначає спосіб мислення. Це, схоже, стосується й Анатолія Матвієнка, який запропонував не політизувати зборів АМУ, не «розхитувати човен», хоч сам ще рік тому захищав самоврядування, очолюючи профільний парламентський комітет. Тепер же його «місце сидіння» в Секретаріаті Президента.
«Ми не політизуємо, але нам неприємно: чотири рази за рік Асоціація міст збиралася, але щоразу нас обходили стороною – як при Тимошенко, так і при Єханурову», – не втримався й президент АМУ Олександр Омельченко. «Одного разу, щоправда, муніципалам вдалося пробитися до уряду, – нагадав віце-президент АМУ Віктор Слиш, – але «говорили як із телевізором: нам усе обіцяли, а нема нічого».
Мери міст довго аплодували Людмилі Супрун, в.о. голови бюджетного комітету ВР, яка вже вкотре наполягла на доопрацюванні проекту держбюджету, захищаючи місцеві громади від Мінфіну. «Я думав, що в нас одна Юля гарна, а бачу й Люду…», – озирнувся Іван Плющ до трибуни. Людмила Супрун поінформувала, що в держбюджеті запланують 5 мільярдів гривень на фінансування делегованих державою місцевим органам влади повноважень (освіта, охорона здоров’я, культура, соцзахист тощо). Це вже хоч щось, адже потрібно 11 мільярдів, а Пинзеник давав лише три. Пані Супрун пообіцяла в перспективі системні зміни бюджетних взаємин, зокрема на зарплату в місцевих бюджетах має виділятися не більш як 50 відсотків (нині майже 90).
Урядовці пояснюють таке згубне для регіонів співвідношення цифр у місцевих видатках тим, що, мовляв, вчителям, лікарям, бібліотекарям та іншим бюджетникам підвищили зарплату. І переклали це… на місцеві бюджети. Іван Плющ і тут помітив лукавство: «На низах підвищили зарплату на 70 відсотків, а на верхах же то в рази, але там співвідношення інше». А воно таке: у держбюджеті-2006 на зарплату йде 20 відсотків, нині частка зарплати у видатках Держуправління справами – 40 відсотків, секретаріату Кабміну – 45 відсотків, апарату ВР – 55 відсотків. Хіба в міністрів, депутатів, інших високопосадовців та їхніх помічників з обслугою низькі зарплати, хіба менші за вчительську? Тому то центральна влада утримує своє господарство в зразковому стані, елітні санаторії має, гарні авто, кабінети… А місцева, як скаржилися мери, не має за що лікувати хворих, годувати дітей, дахи лікарень протікають, школи не опалюються, учнівські парти, яким уже понад 25 років, нема за що відремонтувати, дороги… «Зґвалтована Конституція, а від такого акту рідко бувають красиві діти», – різко підсумувала Людмила Супрун.
– Щороку ми чуємо від влади: «Потрібно ухвалити будь-який бюджет, потерпіть рік, а наступного вже врахуємо всі вимоги місцевого самоврядування». І таке знущання відбувається з року в рік. Хай не ображаються Президент, уряд, парламент, але наші вимоги справедливі, – наголосив Олександр Омельченко.
Президент АМУ навів чимало прикладів недофінансування муніципальних програм цього року. Деякі з прикладів анекдотичні. «З Держбюджету виділено 550 тисяч гривень на закупівлю… одного тролейбуса. Це що, кепкування влади? Я думав, що то помилка, що там мільйони, а не тисячі. Але ж ні. Пропонують один тролейбус на всіх», – потішив колег Київський міський голова. Цікаво, а яке «міркування» про владу буде у тих, чиє «місце сидіння» – в цьому «всеукраїнському» тролейбусі від уряду?
Один із мерів, критикуючи пропорційні вибори до міськрад, розповів, як у його місті складають виборчі списки: там прізвища дітей, дружин, кумів, сватів, братів голови міськосередку партії – півміськради складатиме чиясь родина. Чи куплять вони хоч один тролейбус для свого міста? Ото питаннячко...