Щоранку, чекаючи на зупинці свого 23-го тролейбуса, маю змогу спостерігати, як до воріт Інституту міжнародних відносин під’їжджають розкішні авто. А з них вистрибують такі собі пани й паняночки – хтось сам за кермом, а когось і привезли мало не до самісінького порога.Оце так студенти: ще, як мовиться, не встигли у пір’ячко вибитися, а вже – еліта! Дехто й ціни собі не складе, бо ж одягнений, взутий, причесаний у найсуперовіших бутіках й салонах. Якось донька моєї приятельки, яка мала щастя...