Щороку одне й те саме. Восени, цокаючи від холоду зубами, ми чекаємо, коли ж затоплять батареї. Навесні, ризикуючи здоров’ям, розпаковуємо вікна для створення протягів, тому що батареї шпарять так, що до них не можна доторкнутися. По півмісяця влітку кияни без гарячої води. І регулярно замість неї з крана раптом починає хльостати каламутний потік, схожий на каналізаційні стоки. Із цим прожило не одне покоління. Скільком ще доведеться – не знає ніхто.Важка спадщина соціалізмуУ цьому у нас нема...
