Гість із обманом
Із верхнього поверху східцями спускався чоловік і запитав молодицю, що саме давала лад у спільному коридорі, де тут проживає Леонченко. Жінка вказала на двері навпроти. А ті двері якраз відчинилися, бо від Леонченко виходила її знайома. «Зинаїдо Андріївно, до вас гість!»– крикнула та Леонченко, котра ще не встигла зачинити двері.
«Зинаїдо Андріївно, – підхопив гість, – я від вашого сина Алекса з Америки». Тій нічого не залишилось, як запросити несподіваного відвідувача до кімнати.
Високий вродливий блондин, модно вдягнений, з приємною усмішкою повідомив, що він супроводжує вантажі зі США і привіз посилку від її сина. Але розмитнити вантаж сьогодні не може, бракує грошей, які має одержати тільки завтра в банку. Якщо вона позичить 160 гривень, то ввечері він принесе посилку. Зинаїда Андріївна завагалася: «Сашко (а в США його справді звуть Алекс) кілька днів тому дзвонив, але нічого не казав про посилку». «О, нагода трапилась завдяки нашому спільному знайомому, – запевнив гість. – І я тут зупинився неподалік – у готелі «Славутич», у 112 номері».
«Не дай гроші – може Сашко образитися», – подумала мати. А вона саме мала в гаманці 200 гривень, які приготувала віддати на кладовищі людям, котрі опоряджували могилу її чоловіка. «О 20-й буду у вас з посилкою!» – пообіцяв гість, ховаючи двохсотку і розчулено прощаючись із милою Алексовою мамою.
Чи треба казати, що після 20-ї Леонченко подзвонила в готель «Славутич», де їй сказали, що в них узагалі нема 112 номера.
За кілька тижнів усі родичі й знайомі Леонченко були в курсі її пригоди. Але дехто довідався запізно: блондин устиг побувати і в них, навіть пообідати з господарями, які позичили йому 100 доларів на розмитнення і якнайшвидше одержання посилки від їхнього чада з-за океану.
А минулого тижня той же молодик на протилежному кінці міста подзвонив, не відаючи, що втрапив у квартиру добрих приятелів Леонченка, дочка яких також проживає за океаном. Очевидно окрилений успіхами, він не спромігся вивідати у сусідів бодай її ім’я чи місце перебування за кордоном. «Від вашої дочки вам посилка з-за кордону», – «ощасливив» він Любов Борисівну, що відчинила йому. «А як звуть мою дочку?» – запитала та. «Наташа» – бовкнув блондин. «А де вона живе?» – якось аж кокетливо продовжила мамаша. «В Німеччині», – не дуже впевнено вимовив блондин. «А де ви зупинилися?» – продовжила допит Любов Борисівна. «У готелі Славутич», – втрачав упевненість молодик. «Так от, – підсумувала Любов Борисівна, – ніякої Наташі в мене нема, і в Німеччині нема нікого. А ви в «Славутичі» «зупиняєтеся» не вперше!»
Блондин різко розвернувся, вскочив у ліфт і натиснув кнопку. Жаль, що вчасно не викликали міліцію.
А повновида жіночка середнього зросту чи й досі «промишляє» іншим способом. З будинку Дніпровського соцбезу виходить старенька, інвалід війни. З паличкою поволі долає східці. А в подвір’я соцбезу заходить вищезгадана особа років п’ятдесяти і прямісінько до старої: «Ви інвалід війни?» Стара не заперечила. «Вам п’ятдесят гривень. Ходімте за мною». «Які 50 гривень? Я щойно з соцбезу, мені нічого такого не казали!» – у відповідь стара. «Це по іншій лінії. Паспорт, трудова при вас?» «Ні, тільки посвідчення інваліда». «Ходімо».
Стара подумала, що це якась співробітниця соцбезу й веде її до іншого корпусу. Але та минула корпуси і прямувала до виходу із двору.
– То куди ж ми йдемо?
– До вас додому, бо при вас нема документів.
– Я тут не живу. Живу аж біля мосту Патона.
– Ой-й, – роздратовано-розчаровано протягнула незнайомка, – ну тоді ви одержите 50 гривень поштою.
Як ви зрозуміли, гроші чекає й до сьогодні. Щастя старої, що далеко живе, це врятувало її від облапошення.
Ця пригода сталася в серпні цього року. А моя сусідка розповіла мені про випадок дворічної давнини. До її сусідки по дачі в селі Рудні Димерській завітала «працівниця соцбезу» і принесла пенсіонерці нібито виділені їй 30 гривень. «Але я пороздавала дрібні гроші, лишилась тільки стогривнева купюра, візьміть собі 30, а 70 дайте мені здачі», – попросила «благодійниця». Пенсіонерка так і вчинила та розписалась у поданому «списку». Похвалилася сусідам. А ті роздивились сотку, а вона фальшива.
Отож, стережіться сучасних остапів бендерів!