Країна має знати своїх «героїв»
Зрушити з місця наболілу проблему корупції, попри гучні заяви урядовців та нарікання громадян, за чотирнадцять років незалежності України ще не вдалося нікому. Але, як відомо, політичні порожнини не можуть довго залишатися незаповненими: останнім часом війну цьому суспільному злу оголосила низка громадських організацій, серед яких і науково-дослідна фундація «Антикорупційний комітет «Межа», яка нещодавно з цієї тематики провела круглий стіл. По його завершенні голова фундації, кандидат історичних наук Тарас Клименко, дав інтерв’ю «Вечірньому Києву».
– Пане Тарасе, тема боротьби з корупцією вже набила всім оскомину. Але, як мовиться, віз і нині там. У чому ж причина?
– Ефективної стратегії протидії корупції як не було, так і немає. Створюється враження, що це вже добра традиція: кожна влада розпочинає свою діяльність із гучних заяв і декларацій. Мовляв, швидко усунемо корупцію! Зусиль влади іноді вистачало навіть на розробку програм боротьби з нею. На початку своєї діяльності непогані результати давав Координаційний комітет з боротьби із корупцією й оргзлочинністю, створений при Президентові України. Більш того, було створено Національне бюро розслідувань. Щоправда, лише на папері. Але не вистачило політичної волі.Рівень антикорупційного законодавства не відповідає вимогам сьогодення, та й сили правоохоронців розпорошені й недостатні. Україна дійшла межі: за рівнем корумпованості ми поряд з африканськими країнами – Замбією і Зімбабве. Необхідність змін просто кричуща.
– Дехто вважає, що в Україні корупцію викоренити неможливо – не той у людей менталітет...
– Це помилкове судження. Успіх або провал будь-якого починання, спрямованого на боротьбу з корупцією, залежить лише від політики і політиків. Завжди є сили, які мають на меті свої вузькі інтереси. І нерідко ці впливові групи намагаються тиснути на уряд. Яскравий приклад: за останні три роки не ухвалено жодного антикорупційного закону. Уряд, РНБО і Держсекретаріат після ліквідації Координаційного комітету з боротьби з корупцією й оргзлочинністю не займалися цим питанням.
Забулося, що 2005 рік – це кінець реалізації «Концепції боротьби з корупцією на 1998 – 2005 рр.», тобто настав час відзвітувати і приймати нову програму. А хто це робитиме? Хто нині координує антикорупційну політику держави і чи є така політика взагалі? Ці функції було покладено на Держсекретаріат, але він із цим завданням не впорався. Білборди «Зупинимо корупцію!» не підкріплені ретельною роботою уряду. Замість реальних справ – лукавство і популізм. Красномовний приклад: ще 14 липня 2004 року до Верховної Ради було подано законопроект «Про заходи запобігання та протидії корупції». Я намагався довідатися про його долю – безнадійно... Хоча мета і філософія цього закону – довести українське законодавство до міжнародних норм і правових стандартів.
– На чому ґрунтується переконаність, що ваша діяльність на цій ниві буде ефективнішою, ніж діяльність ваших попередників?
– Ми повинні допомогти і державі, й бізнесу, й політикам, і, безумовно, пересічним громадянам, адже не можемо ставати в очах світу «нацією, яка дає і бере». Науково обґрунтованої картини вітчизняної корупції дотепер немає, а її генезис та історичну анатомію ще не досліджено. Власне, ми не знаємо, з чим боротися. Немає активного і регулярного експертного майданчика для всебічного обговорення і вивчення проблеми. Тому наше головне завдання – моніторинг і збирання щонайширшого фактажу щодо корупційних проявів у країні. Надалі ми залучатимемо експертів для оцінки цих фактів. Підсумком роботи має стати розробка адекватного українським реаліям алгоритму протидії корупції. З цією метою ми «запустили» народний проект «Біла книга: факти корупції та порушення прав людини в Україні».
– Гадаєте, що своїми силами зможете розв’язати таку величезну проблему?
– Самі не зможемо. Тому запрошуємо всіх небайдужих стати співавторами колективної праці. Протягом цієї дослідницької роботи хочемо провести своєрідний громадський аудит корумпованості державних інститутів, політичних сил та їх лідерів, що дасть нам можливість визначити їхнє місце в корупційному рейтингу. Ми також ставимо собі амбітну мету – розробити методологічне визначення науково обґрунтованого індексу сприйняття корупції для України.
Впевнений, що це допоможе в оцінці роботи державних органів і їх керівників, а також дасть змогу отримати регіональний зріз стану корупційної проблеми.
– Ви робите досить сміливі заяви. Скажіть, що за сила стоїть за вами?
– «Межу» нерідко звинувачували в заангажованості й тенденційному ставленні до деяких осіб із політичного бомонду. Називали і прізвища можливих спонсорів нашого проекту. Наголошую: наша рушійна сила – громадянське суспільство, яке потерпає від корупційних дій, що можливі через непрозорість механізмів влади. Велика кількість зловживань держчиновників пов’язана з тим, що вони не відчувають щонайменшого контролю з боку суспільства. Тому головним способом боротьби ми обрали публічність – країна має знати своїх «героїв», незважаючи на чини та звання.
– Кого об’єднала ваша фундація?
– Відомих правозахисників, наукових і громадських діячів. До складу експертної ради увійшли правозахисник Семен Глузман, заступник директора Інституту соціології НАНУ професор Євгеній Головаха, адвокат, заслужений юрист України Григорій Гінзбург, в.о. директора Інституту вивчення проблем злочинності (м. Харків) Юрій Баулін, заввідділом трансатлантичних досліджень Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАНУ, доктор історичних наук професор Євген Камінський, президент «Центру економічного розвитку», доктор економічних наук, радник Президента України Олександр Пасхавер, екс-заступник голови СБУ, генерал-лейтенант Володимир Пристайко та багато інших відомих в Україні та за її межами людей – всіх перелічити просто неможливо.
– Під гаслом боротьби з корупцією зробили собі ім’я багато політиків... Чи не цією ж утоптаною доріжкою прокладаєте собі шлях у велику політику?
– Ні я, ні наша організація не плануємо брати участь у виборах. Більш того, ми не підтримуємо жодної політичної сили і не маємо наміру цього робити навіть у найвіддаленішій перспективі.