Якби не жалобні стрічки на вулицях Косіора і Постишева
Інтригою зустрічі за підсумками Перших президентських слухань «Виклики, породжені свободою» багато хто з журналістів вважав задекларовану участь у ній письменниці Оксани Забужко. Авторка скандально відомого роману «Польові дослідження українського сексу» на секційному засіданні слухань «Пріоритети соціального і гуманітарного розвитку» 28 листопада безапеляційно заявила, що українське суспільство перебуває в стані «гуманітарної катастрофи». На жаль, пані Оксана з якихось причин не взяла участі в прес-конференції. Зате ще один модератор цієї секції відомий філософ Мирослав Попович роз’яснив ласим до сенсацій представникам «четвертої влади», що більшість учасників слухань рішуче не погодилася з літераторкою і взагалі застерегла від шпурляння термінами на кшталт «катастрофа». Про яку, мовляв, гуманітарну катастрофу в Україні може йтися, якщо рік тому явилося світові всенародне посполите рушення під назвою Помаранчева революція?
Утім, хотілося почути і про Президентські слухання загалом. Чи не відіграють вони, як і їхній парламентський аналог з його давніми традиціями, роль таких собі «слухових вікон» на державному даху? Випустили пару, послабили напругу – і «розбудовуємось» далі.
Ні, вважає той же Мирослав Попович. Президентські слухання – річ нова. Але були й за Кравчука, й за Кучми такі собі «квазіслухання», і панові Мирославові довелося бути радником при всіх главах держави із самого початку незалежності. «Думи», практиковані «лисом Микитою», нагадували розширені колегії міністерств. Визначення для кучмівських «рад» Мирослав Попович так і не підібрав. Вражав стовідсотково номенклатурний їх склад.
Помаранчева революція, на думку вченого, якісно змінила сам підхід до справи. Створювати про людське око невідомо що й імітувати бурхливу діяльність декоративних за формою і кишенькових за змістом «дум» і «рад» уже стало ніяк. Перші президентські слухання-2005 засвідчили й винятковий демократизм у доборі учасників, і гостроту та актуальність порушуваних питань, і неформальний характер спілкування представників влади з громадськістю. Досить сказати, що в роботі секції «Пріоритети соціального і гуманітарного розвитку» взяв активну участь голова незалежної профспілки таксистів Василь Попик, один із лідерів й організаторів недавніх акцій протесту в масштабах України, зокрема й у Києві. Він пов’язав свої вузько професійні проблеми із загальноукраїнською проблемою «збереження національної солідарності». Куди вже конкретніше, куди вже ближче до реального життя!
Модератор секції з проблем бізнесу Олександр Пасхавер зазначив, що лейтмотивом слухань було пом’якшення кризових ситуацій, спричинених спробами нової влади вивести український бізнес із «затінку». Пан Олександр перелічив цілу низку тем, серед яких особливо чомусь упала в око така: «Забезпечення владою формування позитивного іміджу українського бізнесу» (за точність назви не ручаюсь).
Роботу секції, що обговорювала ініційовану Президентом України угоду про чесні вибори-2006, модерував Ігор Попов. У цій царині, як показали слухання, Помаранчева революція мало що змінила. Одне й те саме чути з усіх боків: «За один стіл із тим-то не сяду!». Або: «Нехай такий-то підпише цю угоду першим!». І це при тому, що запропонований документ мало до чого учасників виборчих перегонів – лідерів партій – зобов’язує, з нього вилучено багато спірних моментів і «гострих кутів».
Вельми цікаво звучить назва ще однієї секції – «Держава та громадськість: нові форми партнерства та співпраці». Її модератор Ігор Коліушко довів до відома присутніх ідею створення при Президенті України так званої Стратегічної ради. Особливого ефекту новина не справила, хоч на той час Мирослав Попович ще не встиг поділитись своїми не дуже оптимістичними спогадами думника-радника. І все ж, є надія, що нова структура не стане освяченою главою держави машиною по «заговорюванню» суспільних проблем. Той самий пан Мирослав вважає, що з допомогою Стратегічної ради можна буде ефективніше вирішувати дуже конкретні, але важливі питання. Наприклад, щойно відбулися заходи із вшанування пам’яті жертв Голодомору-33. А саме на слуханнях несподівано гостро постало питання… топоніміки. Виявляється, у Харкові жалобні свічки запалювали на вулицях… Косіора, Постишева… Що це, якщо не глум, не наруга над мільйонами замордованих українців? І хіба тільки в Харкові є такі пострадянські парадокси?
Сам факт Перших президентських слухань, їх перебіг і підбиття підсумків заперечує якоюсь мірою тезу про гуманітарну катастрофу в Україні. Але духовна бідність у найширшому розумінні цього слова має місце. Тому й важливо і слухання, і пов’язану з ними Стратегічну раду наповнити надалі реальним змістом, зробити дійовим механізмом державотворення, а відтак, використати шанс, наданий нам історією.