«Глуха» медицина

Шановна редакціє. На початку червня 2004 року директор (хазяїн) підприємства, де я тоді працював, запропонував мені оформити інвалідність по слуху, щоб не платити (чи менше платити) штрафів. Восьмого червня 2004 року я пройшов обстеження в Інституті отоларингології ім.О.С.Коломійченка і одержав потрібні документи. 10 червня 2004 року прийшов до кабінету ЦЛКК районної поліклініки Жовтневого району, вул. Гарматна, 36 (тепер – поліклініка № 1 Солом’янського району) до лікаря П.І.Степової (каб. 305). Але вона документів не прийняла, вимагаючи виписки з лікарень про операції (трепанації черепа) за 18.01.1966 р. (зліва) і 28.02.1975 р. (справа). Звичайно ж, ці довідки за минулі десятиліття були втрачені. Тим більше, я не знав, що вони будуть колись потрібні. Але П.І.Степова була невблаганна: немає виписок, не буде інвалідності.

Років сорок тому читав у газеті скаргу інваліда війни про те, що він щороку мусить кілька десятків кілометрів діставатися райцентру, щоб там побачили, що в нього не виросла втрачена на війні нога, і продовжили інвалідність ще на рік. Не знаю, чи вимагали в нього довідок від тих хірургів, які врятували йому життя на фронті. В мене теж краще зі слухом уже не буде. Для чого їм потрібні старі довідки, які нічого до результатів обстеження не додадуть?

22 лютого 2005 року я прийшов до Київської міської ради нашого товариства УТОГ (Українське товариство глухих) платити внески і заодно розповісти про свої біди. Мені пообіцяли допомогти. Рівно через півроку, 22 серпня 2005 року, я прийшов до голови Київської ради УТОГ В.З.Скурчинської. Вона долучила свою перекладачку (голова – глуха, по телефону говорити не може, лише жестами). Та жінка ділова, кілька годин телефонувала в різні інстанції, записувала, з ким говорила і що ті сказали. Нарешті мені оформили листа про необов’язковість цих довідок (із посиланням на джерело інформації) і довідку, що я справді глухий, стою на обліку і є членом УТОГ.

23 серпня зранку я пішов до поліклініки. П.І.Степова була у відпустці. Її заміняла лікар Людмила Володимирівна Ісакова. Медсестра, яка була при ній, направила мене до лора, щоб та дала направлення на обстеження у всіх спеціалістів. Але лор, Кароліна Григорівна Цимбал, заявила, що довідка з лорінституту стара і потрібно повторити все спочатку. Тобто 23 серпня 2005 року мені запропонували почати те, що я почав 8 червня 2004 року, але мене «зупинила» П.І.Степова. Та й К.Г.Цимбал неправа. Що, у мене «прорізався» слух? К.Г.Цимбал як спеціаліст повинна знати, що такі довідки не старіють! Не допомогла мені і Л.В.Ісакова.

До речі, у листопаді 2004 року я був звільнений і до цього часу без роботи. Маю недоліки: старий (67 років), глухий, та ще й без документа про інвалідність. Хоча є і позитивні риси: працелюбний (брав роботу на вечори, свята і вихідні), багато знаю і вмію.

А як охарактеризувати ті поневіряння, яких я зазнав? Звичайнісіньким збиткуванням чиновників. Це процвітало за кучмівського режиму. Чи покладе цьому край нова влада?

Із надією на допомогу Віктор Архипович ФЕДОРОВ